«Я вже все вирішила для себе, просто не знаю, як бути з дитиною», – молода мама тримає на колінах непосидюче маля. На вигляд дівчинці років зо два, рожеве усміхнене диво зі смішними кучериками у двох кісках.
Коли бачиш таку жінку, то думаєш, що вона зараз прийде додому і буде готувати вечерю для тата, який принесе маленькій принцесі якийсь смаколик чи милу дрібничку, буде носити її на руках, бо мама ще накриває на стіл, далі малечу вкладуть в ліжечко, а самі щасливо будуть дивитися як вона смішно спить з відкритим ротиком.
Аліна не сяяла від щастя, коли дізналася, що чекатиме маля. Так, зустрічалася з Василем, але отак разом і на все життя? Сумніви її просто згризали і за ці 3 роки їхнього спільного життя, вони тільки утверджувалися.
Та яке спільне життя? Він вже два роки за кордоном і спілкуються вони лише по відеозвязку і то – ні підтримки, ні розради, одна критика.
Коли вона приїхала до нього за кордон, бо сирени вили немилосердно і лякали Софійку, то одне, що почула – як вона погано виглядає.
«Ти зовсім за собою не слідкуєш? Я ж тобі скільки грошей висилаю», – сказав Василь.
Аліна відповіла, що вони стояли в черзі пів доби, вона змучена і виснажена.
Далі почалося гірше. Як виявилося, волонтери на кордоні мали більше до неї співчуття, ніж власний чоловік.
«Але він так любить Софійку», – продовжує розповідати Аліна і ці слова щирі.
«Тато любить свою принцесу, а мама ні», – щораз натякає він Аліні на її сумніви в ті далекі дні, коли вона не знала, що має робити.
Аліна й далі продовжує виливати душу незнайомій людині і видно, що вона й соромиться того, що за ввесь цей час наговорив їй чоловік і не може в собі тримати.
«Ми пробули там лиш три місяці», – каже і стає зрозуміло, що ж там могло бути, коли жінка з безпеки біля чоловіка вертається назад, додому в війну.
«Знаєте, я не знаю, що робити. Він щодня телефонує і спілкується з Софійкою. Але те, що він каже, це все в мою сторону. То «у тата там багато тьоть, які красивіші за маму…», «випльовуй ту каку, яку мама зварила, фу, яке несмачне, тато краще зварить»… І так радісно каже «Мама фу?». Софійка сміється, а мені як по серцю. Але я залежна від нього, від тих грошей, що він передає», – вона геть сумна.
Аліна мовчить, а мама переконує терпіти, бо вже є дитина, та й чоловік передає гроші, а скільки вони витратили на весілля, а з них будуть люди сміятися. У всіх цих впевнених аргументах не чути лише її голосу.
Автор: Ксеня Ропота.
Фото: pixabay.
