Життєві історії
Бойко говорила: Приходжу, він заявляє, так втомився – руки не піднімаються, коли вечеряти будемо? тобто поле зорав, п’ять вагонів розвантажив, колодязь викопав, все сам і все в негоду, руки, натруджені мишкою, у нього не піднімаються, картоплю почистити ними ніяк, краще почекати дві години

У мене майже сто контрольних на перевірку, у мене сім уроків і батьківські збори, у мене Мельник у 10-му «А»! Мельник! хотіла, щоб він мене розумів, схоже, занадто багато хотіла.

Бойко говорив:

Заробляю дай бог кожному, могла б взагалі вдома сидіти, прагнеш працювати? працюй, я не проти, але не по дванадцять годин! то зошити, то олімпіади, то Мельника у відділок забрали – і так по колу, Мельник-халамидник, як член сім’ї, навік прописався в моїх кошмарах, що вона з ними возиться?! сподівається виростити з Мельників нобелівських лауреатів? хотів, щоб мене вдома чекали з посмішкою і вечерею, а не з Мельником і зошитами, я що, занадто багато хотів?

Розлучилися. Роз’їхалися. Все як у людей.

Бойко завів собі Настю.

Досить скоро поміняв її на Діну.

Діну на Єву.

І навіть не згадував про зовсім чужу жінку Бойко.

Майже.

Їхав додому, зупинився на світлофорі, подивився на всі боки і в сусідній машині побачив Бойко, сидить поруч з якимось неприємним типом, регоче, а у нього лисина на пів голови і ніс хвилькою, та чим він може насмішити?! з таким-то носом! тьху! добре, що розлучилися.

За вечерею почав розповідати, як день пройшов, Єва слухала, звично кивала, ахала і підтакувала.

Або не слухала, але кивала, ахала і підтакував.

Недалека.

Через тиждень не витримав, подивився розклад на сайті школи, факультатив з шостої до восьмої.

Бойко вийшла без чверті дев’ята, ну так, а як же, великий педагог, несе світло вчення в маси Мельників.

Сказав, привіт, Бойко, ось, повз проїжджав, давно не бачилися, давай сходимо повечеряємо, поговоримо.

Сказала, здрастуй, Бойко, не бачу сенсу ні в вечері, ні в розмовах, що ти мене тримаєш? відпусти негайно!

Потім іскри з очей і темрява.

Отямився на землі.

А над ним схилилася Бойко.

А за Бойко в тьмяному ліхтарному світлі маячив якийсь амбал, бубонів, Оленоандріївно, ну я ж не знав, ну я ж думав, пристає, ну Оленоандріївно, я ж не хотів, ну я ж легко, а він відразу з копит!

А Бойко плакала і говорила, Сашенька, ти мене бачиш? Сашенька! скажи що небудь! Мельник! ти притрушений! сила є розуму не треба! Сашенька, миленький, з тобою все гаразд?!

Пахло прілим листям, на шкільне подвір’я опустився туман, на щоку Бойкові впала сльоза, жагуча, гаряча, і він подумав, давно йому не було так добре і так спокійно.

Через рік розписалися, потайки, нікому не повідомляли, навіщо людей смішити.

Але на сходинках РАЦСу їх чекав студент першого курсу мехмату Мельник з недолугим букетом жовтих хризантем.

Звідки тільки дізнався.

Автор: Наталія Волністая.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page