Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Чесно доглядаю за сусідкою через її квартиру. Чому засуджують мене? А не сина, якого немає весь цей час

Півроку тому моя сусідка переписала свій будинок на сина, який обіцяв доглядати за нею після хвороби. Але коли хлопець отримав документи на руки, відразу ж зник. Тепер я доглядаю за цією жінкою і хотіла б отримати натомість її житло. Чи це можливо?

З моєю сусідкою по вулиці я знайома вже більше 20 років. І скільки її пам’ятаю, у жінки завжди були проблеми зі здоров’ям. Вона постійно мені скаржилася, що її син не допомагає їй. Хлопець приїжджає тільки тоді, коли йому потрібні гроші або ще щось, а сама мама його не цікавить. Ось жінка і зважилася переписати свій будинок на єдиного сина. Вона сподівалася, що коли зробить це, то він буде доглядатиме за нею до останніх днів. А хлопець, отримавши заповітний спадок, не став панькатися з матінкою і відразу ж махнув в місто. Цього варто було було очікувати. Мабуть сидить там зараз і молиться, щоб мати швидше відійшла на той світ, а він зміг продати її дім.

Мені стало трохи шкода жінку, і я вирішила, що не залишу її саму напризволяще. У мене самої вільного часу було не багато, тому я звернулася до представників влади і попросила, щоб вони надали їй доглядальницю на півдня. Натомість я почула відмову. Мені сказали, що у сусідки є син, який і повинен стежити за матір’ю. Їх не цікавить, що він думає лише про себе, а мати йому потрібна тільки заради спадщини. Оцінивши тверезо всю ситуацію, я почала сама доглядати за знайомою.

Ось уже більше шести місяців після роботи я спочатку йду до сусідки, а потім вже до себе додому. Її треба нагодувати, помити, переодягнути, робити трохи по дому і розважити трохи бесідою. У жінки не працює весь правий бік, тому бідолаха не може навіть нормально сходити по елементарних потребах. Якось стає прикро за сусідку, що вона стільки років ростила і виховувала сина, а він – просто забув про свою матір.

Мені багато знайомих раніше говорили, та й по сей день питають: «Це ти заради будинку так стараєшся?» Я не приховую своїх справжніх намірів і відповідаю всім: «Так, а що тут такого? Зараз багато хто доглядає за самотніми людьми, а ті натомість за послуги переписують житло на своїх доглядальниць». Ось і я так подумала і вирішила допомогти сусідці. Але проблема полягає в тому, що в спадок вже включений її син. Хоч він і не доглядає за матір’ю, але за документами будинок після того, як її не стане, буде належати йому. А за що цьому хлопцю такий подарунок, якщо він палець абсолютно нічого не зробив заради матері? Чого не можна сказати про мене: я кожен день відвідую сусідку, дбаю про неї, годую і купую ліки за власні гроші. Якщо подивитися з боку, то більше прав на це будинок у мене, ніж у цього безсердечного синочка. Чи можливо таке?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page