Мені 25 років, все життя мріяла про прекрасного принца. Була впевнена, що мій майбутній чоловік буде ідеальним. А погоджуватися на менше не бачила сенсу. Мені хотілося розділити життя з розумним, забезпеченим, красивим зовні, добрим вірним чоловіком. Ну а якщо такий мені не зустрінеться, значить, буду самотня. В кінці-кінців, 40 кішок – це краще, ніж співіснування з негідною людиною…
Але принц мені зустрівся. Познайомилися на Дні народження моєї подруги. Його звали Ігор, йому було 34 роки. Високий, темне волосся, сині очі… Він запросив мене на танець. Потім на другий. Потім попросив дозволити проводити мене до дому. Я закохалася в перший же день.
Ігор дійсно був ідеальним. Дві вищих освіти. Свій будинок, дві машини, власний бізнес. І, що найголовніше – готовність до створення повноцінної сім’ї. Як і я, Ігор обожнює дітей і хоче мінімум трьох…
Я просто не вірила своєму щастю і намагалася знайти хоч якийсь підступ. Ну не буває так добре! І я його знайшла. Ігор вже був одружений і розлучився з колишньою дружиною. У попередньому шлюбі є донька Іра, якій на момент нашої зустрічі було вже 10 років.
Звичайно, я запитала у Ігоря про причини розлучення. Він розповів, що зловив дружину на невірності. Причому з його ж близьким другом.
Доньку він забезпечує повністю, платить великі гроші. Кожні вихідні дівчинка проводить з татом. Коли я познайомився з Ірочкою, вона мені сподобалася. Ввічлива, добре розвинена як на свій вік, до мене ревнощів не проявляла. Я подумала, що цілком зможу змиритися з цим “секретом”.
Через півроку після знайомства ми одружилися. Весілля відгуляли скромне, затишну, все як ми і хотіли. З’їздили у весільну подорож, провели незабутній тиждень. І почали вити наше сімейне гніздечко.
Правда, неприємності почалися практично відразу. Виявилося, що Іра для Ігоря залишається головною людиною. І зрозуміла я це дуже швидко. По-перше, він спілкувався з дочкою щовечора. Приходив з роботи і включав Скайп або набирав її на мобільний. По-друге, Іра проводила з нами не тільки вихідні, а й часом приїжджала в будні дні. Просто тому, що скучила і зажадала, щоб тато за нею відправив таксі. І Ігор не міг їй заперечити.
Потім у мене з’явився більш серйозний привід для образи. Мені на День народження Ігор подарував сертифікат в магазин косметики на 2500 гривен. А Ірині накупив іграшок на 15 тисяч… Мені це здалося несправедливим. Я навіть вирішила поговорити з чоловіком на цю тему. Але розгорілося справжнє непорозуміння. Мене звинуватили в меркантильності. Мовляв, ти сама можеш купити все, що захочеш. А Іра ще маленька, коли ще її балувати, як не зараз.
До речі, у Ірини вже є своя картка, на яку тато регулярно пересилає круглі суми. Ні, я маю доступ до сімейного бюджету, але мені хотілося б, щоб такі витрати зі мною обговорювалися. Але Ігор впевнений, що робити цього не треба. І якщо Ірина щось захоче, вона повинна це отримати.
Ігор може поїхати до Іри в будь-який день тижня, коли вона попросить. Я в ці дні сиджу одна і чекаю, коли чоловік повернеться, підігріваючи вечерю. Коли я заговорила про те, що пора подумати про дітей, Ігор заявив, що час ще не настав. І аргументував він це тим, що не хоче завдавати Іринці хвилювань. Вона вже сказала йому, що боїться, ось, мовляв, нова дружина подарує дитину і тато її розлюбить. Я запитала, скільки чекати. Ігор заявив, що він зрозуміє, коли Іра буде готова до появи брата чи сестри.
Дитина у чоловіка на першому місці. Це я починаю розуміти. Я дуже хвилююся Але не знаю, що робити. Звичайно, вимагати, щоб чоловік викреслив донька з життя, я не можу. Але і бути на других ролях мені важко. Не буває прекрасних принців… У цьому я переконалася на власному досвіді.
Автор: did Opovidach.
Фото ілюстративне.
