Наш із чоловіком шлюб триває вже багато років. Ми достатньо забезпечені, є спільно нажите майно: машина і дві квартири. Наша доросла донька чотири роки назад вийшла заміж, з часом подарувавши нам онука. Так склалося, що її чоловік виявився не дуже успішним. Спочатку він подавав великі надії, займався розкруткою бізнесу і мав власне житло, але з часом вліз в борги і все втратив… Положення посилює ще й те, що дочка зараз у декретній відпустці, і єдиний годувальник в її родині – це чоловік.
Останній рік вони разом з дитиною поневіряються по орендованих квартирах. Часто переїжджають, тому що то господар виявиться неадекватним, то клопи знайдуться, то сусіди по ночах “святкують” і спати їм не дають. Мені шкода дивитися на те, як донька з зятем постійно у переїздах і платять великі суми за оренду. Щоб якось допомогти, я намагалася умовити свого чоловіка пустити їх пожити в ту квартиру, яку в даний момент ми здаємо квартирантам, а він від цього навідріз відмовився.
Справа в тому, що у чоловік вважає, що чоловік завжди повинен бути главою сім’ї і вміти забезпечувати свою дружину і дітей. На його думку, зятю має бути соромно отримувати подачки від нас, і тому потрібно всього лише почекати, поки він розбереться у всіх своїх проблемах сам.
Чоловік каже, що якщо чоловікові постійно у всьому допомагати, то його характер ослабне, і він втратить усіляку мотивацію на успіх… А мені здається, що мій благовірний просто «зажав» гроші зі здачі квартири, і боїться того, що сім’я доньки там оселиться назавжди. Мені теж не хочеться втрачати наш додатковий дохід, але я думаю, що батьки в будь-якому віці повинні піклуватися про своїх дітей…
Пропонувала альтернативу – допомогти їм з оформленням і виплатою іпотеки, але чоловіка від моєї ініціативи ледь не скосило. За його словами, ми вже достатньо вклалися в доньку, вона вже доросла і повинна була розуміти, за кого виходить заміж. Нехай, мовляв, тепер трохи так поживе – «буде їй наука»…
На свекрів надії немає – у них бідна сім’я і немає можливості допомогти молодим. Залишається тільки намагатися якось впливати на чоловіка, але я не знаю як – він дуже впертий чоловік.
Мені страшенно прикро чути його відмови і розуміти, що людина, з якою я прожила багато років, за копійку доньку рідку покине на призволяще. Раніше такої жадібності в ньому не помічала. Як його можна переконати? Якщо виселимо квартирантів, то в засобах, звичайно, доведеться стиснутися, але голодними не залишимося. Чоловік планував наступного року змінити роботу на більш легку і низькооплачувану, але здоров’я ще дозволяє йому попрацювати на заводі кілька років. Як бути?
Фото ілюстративне.
