Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Чоловік, з яким ми прожили 13 років, залишив мене заради іншої жінки. Останні кілька місяців нашого спільного життя були забруднені здогадками і одночасно запереченням того, що відбувається. Зрештою я відшукала їх листування. Людина, яку я кохала, писала іншій жінці: «Якщо любов здатна на подвиги, то я готовий на будь-які – аби бути з тобою». Це мене скувало

Чоловік, з яким ми прожили 13 років, залишив мене заради іншої жінки, на п’ятнадцять років молодшої за мене.

«Ну ти ж набагато красивіша від неї! – резюмувала моя найкраща подруга, коли я вперше зважилася показати фото тієї дівчини. – Ні, вона, звичайно, гарненька, але ти, з твоїми розкішним волоссям, ти просто затьмарюєш її».

Подруга усіма силами намагалася мене підбадьорити. Це була наша передріздвяна вечеря, на яку ми традиційно збиралися з чотирма колишніми університетськими однокурсницями. Я не хотіла торкатися цієї теми, щоб не псувати свято, але не стрималася, розплакалася і про все їм розповіла.

Чоловік, з яким ми прожили 13 років, залишив мене заради іншої жінки. Останні кілька місяців нашого спільного життя були забруднені здогадками і одночасно запереченням того, що відбувається. Зрештою я відшукала їх листування. Людина, яку я кохала, писала іншій жінці: «Якщо любов здатна на подвиги, то я готовий на будь-які – аби бути з тобою». Це мене скувало.

Однак необхідно було прийняти нову реальність. Чоловік виявився чесний і вчинив саме так, як говорив. Він пожертвував нашим домом, гучними вечерями з дітьми за круглим столом, які він так любив, подорожами на машині, до яких ми з такою радістю готувалися. У нас більше ніколи не буде спільного різдвяного ранку, і ми не зможемо переглянутися і посміхнутися один одному, бачачи захоплення дітей, що розпаковують подарунки. Всім цим він пожертвував заради іншої жінки, на п’ятнадцять років молодшої за мене.

Я розповідала це подругам, і сльози текли в тарілку з пастою. “Але ти така гарна!” – цю втішну і безглузду фразу я почула в той вечір і чула її протягом наступних декількох місяців. І, мушу зізнатися, іноді вона допомагала. Було приємно, що хтось, як і раніше бачить в мені привабливу і бажану жінку, навіть якщо це не втримало мого чоловіка.

Мої не найхазяйновитіші подруги нагадували і про інші мої достоїнства, які, на їх погляд, теж додавали мені балів: «Ти ж так добре готуєш, і навіть хліб печеш сама». Подруги, безуспішно борються із зайвою вагою, згадували, як я героїчно схудла після появи двох дітей і тепер ношу джинси того ж розміру, що і в юності.

«Невже він осліп?» – дивувалися вони. «Ти подарувала йому двох дітей», – нагадували ті, у кого їх немає.

Всі ці схвальні слова говорилися від чистого серця з надією підтримати мене, і я назавжди буду вдячна своїм друзям. Зараз я розумію, що вони перш за все бачили в мені ті якості і життєві результати, яких не було у них. Саме це здавалося їм моїми найсильнішими і найвиграшнішими сторонами. Однак нагадування про те, що у мене залишилося, рятувало від відчуття порожнечі і внутрішнього заціпеніння.

Я добре пам’ятаю той суботній листопадовий полудень, коли ми відправили дітей до мами і змогли нарешті відкрито поговорити. Мені здавалося, у нас ще був шанс все виправити. Я помилялася – все було скінчено. Він пояснив це дуже просто і холодно, дивлячись повз моє плече: «Раніше мені здавалося, що ти – відповідь на всі мої запитання. З нею ж я раптом зрозумів, що є абсолютно нові рівні, ширші від тієї реальності, до якої я звик. Я не можу більше жити з тими зрозумілими відповідями, які радували мене до того, як я зустрів її».

Він пішов. Настав час обіду, але я, звичайно, не могла їсти. Я наповнила ванну нестерпно гарячою водою, у мене трусилися руки, і, здавалося, все всередині теж здригається, зміщуючись у одну купу. Я уважно дивилася на себе з розтягнутою шкірою після щасливо, але непростого материнства. Вона уже ніколи не буде такою пружною, як в той час, коли ми познайомилися і не могли відірватися один від одного.

Я подумала про те, що 24-річна жінка виглядає привабливішою і бажанішою. Чи справа не в моїй зміненій зовнішності? Можливо, я неправильно розставляла пріоритети і не приділяла йому достатньо уваги? Я не була цікава ні в спілкуванні, ні де-інде. Він повертався після напружених відряджень, втомлений, і його зустрічали наші галасливі діти, які майже ніколи не давали нам можливості залишитися наодинці. Мені потрібно було так продумати наше життя, щоб залишався час і для нас двох. На секунду я задумалася про моє майбутнє життя на самоті, і мене охопив страх.

Наступні чотири місяці я провела в виснажливих турботах: розділ і продаж будинку, відновлення дівочого прізвища, переоформлення документів на колишнє ім’я. Однак все це було ніщо в порівнянні з тим, що я відчула, дізнавшись про його заручини лише через кілька тижнів після того, як ми оформили наше розлучення.

Тепер вона приїжджала з ним забирати дітей на вихідні. Вона була з ним на всіх спільних вечерях з його родиною. І весь цей час я не могла зупинити наше «змагання», зміцнюючи свої позиції тими аргументами і компліментами, на які були щедрі мої друзі: «Ти красива. Ти добра і тактовна. Ти була прекрасною дружиною».

Однак навіть повторення цих афірмації не дуже мені допомагало. Одного разу друг вимовив по телефону фразу, яка мене несподівано струснула. Він сказав: «Як би не вчиняв твій партнер – це лише його вибір, який ніяк не характеризує тебе. Те, що сталося, не пов’язано особисто з тобою і тим, що ти могла або не могла зробити для ваших стосунків». Ця фраза прийшла в той момент, коли вона була мені найбільше необхідна.

Після місяців нескінченних порівнянь і претензій до себе почуття провини і безсилля стало відступати. Я заснула, знову і знову повертаючись до цих слів, поступово розуміючи всю їх правду. Його вчинок зовсім не пов’язаний з тим, ким я була чи не була для нього. І навіть якщо уявити, що існує досконала жінка, образу якої я б відповідала на 150%, підсумок нашого шлюбу міг би залишитися рівно таким же.

Я реальна людина, і у мене є право і на поганий настрій, і на втому, і на те, щоб почуватися незахищеною і просити допомоги. Я прийняла і полюбила в собі власну недосконалість. Це стало поворотним моментом, після якого мені з кожним днем ​​ставало легше.

Так, у мене як і раніше бувають періоди зневіри і самоколупання, але в глибині душі я завжди знаю, що не дозволю цьому стану заволодіти мною. Всі ті випробування, через які мені довелося пройти, відкрили нову сторону мене: ту, що відтепер не залежить від оцінок сторонніх і навіть близьких людей, дає мені сили, смак і інтерес до продовження моєї подорожі.

Автор: Каті Мітчелл.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page