Моїй свекрусі 73 роки і вона серйозно нездужає. Особливо її підкосило, коли пішла з життя її донька – сестра чоловіка. От би опора для мами була, але вона пішла раніше матері. Чесно кажучи, я свекруху не те щоб шалено любила, але, у всякому разі, поважала – гідна жінка, тільки ось підкосило її на старості років.
До недовгого часу вона якось обслуговувала себе сама. Довгий час свекруха лежала в стаціонарі, але не будуть її ж там вічність тримати, сказали, що пора виписувати і забирати маму. Для мене, звичайно ж, здивування – життя змінюється. З проживанням проблем немає, у нас три кімнати, донька недавно вийшла заміж, вона з нами не живе. Поселили маму в одну з кімнат.
Я працюю, до пенсії ще дуже далеко. Що робити, щоб зі свекрухою хтось перебував? Знайшли одну доглядальницю – вона не впоралася, мама дуже важка, щоб її перевертати сила потрібна. Друга була недосвідчена або їй було все лінь робити, в загальному – довелося і її звільнити, так як догляду ніякого не було, хоч і платили побільше, ніж середня ціна по місту за доглядальниць. Третя взагалі виявилася нечиста на руку, стали пропадати речі і її зловили «на гарячому». Заяву не писали, але в чорний список в інтернеті внесли.
Запропонувала чоловікові маму віддати в пансіонат, чоловік категорично проти, хоч я йому показувала – як там буде мамі добре: чисті палати, медичний догляд та інші блага. Ні – і все, у нього мовляв, серце стискається від страху за маму. Показав мені фільм, де показаний «виворіт» таких ось пансіонатів, де з людьми похилого віку роблять, що хочуть, і йому не довести, що це рідкісний випадок, а в нашому пансіонаті можна контролювати роботу обслуговуючого персоналу хоч кожен день, якщо немає карантину. Все одно, чоловік не хоче нікуди віддавати маму. Питання – ну що тоді робити? Зараз до нас ходить вдень сусідка за плату, але вона скоро переїжджає, і що тоді?
Чоловік запропонував: «Ну що нам на доглядальниць і пансіонати гроші витрачати, давай ти підеш з роботи і будеш доглядати за мамою? Все одно ти майже ті ж самі гроші отримуєш, що і доглядальниця, а так – я нормально заробляю, ще й мамину квартиру здаємо – гроші є!». Ой ні! Не готова я з ранку до вечора міняти підгузки і сидіти вдома. Моя робота – це все: я її люблю, ходжу з великим задоволенням, зустрічаюся з цікавими людьми, спілкуюся. Я адміністратор в готелі, хоч і невеликому, але я вже 17 років там працюю, невже все це коту під хвіст?!
Ніколи з чоловіком не сварилася, з’ясовували стосунки майже пошепки, а зараз доходить до серйозних непорозумінь! Свекруха все це чує, хоч і мало що розуміє, але починає плакати, лякатися нашого шуму. І шкода її, і сил немає – я не можу на собі хрест поставити! Чоловікові, звичайно, таку справу не доручити, все ж воно делікатне – маму треба мити, підгузники міняти і інше. Сподіваюся на якесь диво, що свекруха встане, почне ходити, обслуговувати себе, але розумом розумію, що це не так, не буде цього!
На роботі мене замінять, назад уже навряд чи візьмуть, якщо я стану знову вільна, а значить, я буду позбавлена всього, що мене досі радує! Пояснюю це чоловікові, він не розуміє, навіть розлученням грозить, я, звичайно ж, не хочу розлучатися. І, тим більше – що він цим доб’ється: знайде іншу дружину-доглядальницю? Розумію, що просто він мене лякає, але звучить це правдоподібно – мабуть, нерви у нього здали. Час піджимає: через місяць сусідка їде, треба щось вирішувати. Що мені робити?
Фото ілюстративне.
