Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Чоловік завжди на свята тягне нас з дітьми до своїх рідних. А я хочу, щоб ми були в колі своєї родини. Хто правий?

Я заміжня майже 5 років. Є двоє діток. Чоловіка свого люблю, але іноді він мене дратує. Справа в тому, що у нього дуже велика і дружна сім’я. На кожне свято вони збираються разом, компанією з 12-14 осіб, серед яких як мінімум 4 дітей…Не важко уявити собі, який галас і гам панує на цих застіллях.

Я поважаю сім’ю свого чоловіка і їх традиції, але до таких посиденьок ставлюся негативно: по-перше в такій великій компанії може проскочити зайве грубе слово, яке тут же запам’ятовують наші діти, а по-друге – я банально не знаю, про що можна спілкуватися з його родичами. Я майже не п’ю, і мені не дуже приємно сидіти серед захмелілих людей, які голосно спілкуються і іноді співають за столом пісні.

Найчастіше виходить так, що всі присутні на святі люди веселяться, а я тихо сиджу в кутку, приношу і відношу тарілки, дорізаю  салати, мию посуд і контролюю поведінку своїх і чужих діток… Для мене такі заходи – справжні випробовування, я на них не відпочиваю, а працюю кухарем, аніматором і прибиральницею.

Зате чоловіка  мого все влаштовує! Він веселиться разом з усіма, не звертаючи увагу ні на мене, ні на наших дітей. Тягне нас до своїх батьків на кожне свято, без винятку, і я не знаю, як його відучити від цього…

Я сто разів пропонувала йому йти на сімейне збіговисько без мене, але його це не влаштовує. Для чоловіка це питання принципу – щоб вся сім’я в святковий день зібралася за одним столом. При цьому він не враховує ні мою думку, ні те, що у мене теж є свої родичі, з якими ми теж могли б провести час. Для чоловіка важливі тільки традиції його сім’ї.

Без мене він відмовляється відвідувати застілля своїх родичів. Каже, що якщо він прийде один, то всі вирішать що ми посварилися. Пропонувала хоча б дітей залишати з нянею, щоб я змогла випити і розслабитися разом з усіма, але так він теж не хоче: на святі завжди присутні їх двоюрідні братик і сестричка, з якими вони повинні гратись…

Вся ця тяганина почалася незадовго до весілля, і триває вже багато років. Хочеться вже якось провчити чоловіка, щоб він від мене відстав: прийти на їх сімейне свято, і перекласти всі обов’язки на нього, але він навряд чи стане щось робити…

Мені дуже хочеться, щоб хоча б частину свят ми проводили у себе вдома, вчотирьох: я, чоловік і діти. Я мрію хоч раз розслабитися, і зустріти Новий рік в затишній для себе атмосфері: покликати в гості друзів або свою сестру, і відсвяткувати культурним, тихим застіллям… Я чіпляюся, або чоловік дійсно перебирає?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page