— Де взялась туди і йди, – волала Катерина Семенівна забувши про все, – і оцих двох з собою забирай! Сина уже немає і ви мені ніхто, я виселю вас зі свого дому, чого б це мені не вартувало, – а вже за тиждень свекруха дізналась правду

Дарина відкрила холодильник і узяла до сніданку ковбаски, сиру і масла. Поглянула на поличку свекрухи, там лиш шматочок хліба. Дарина задоволено посміхнулась: «Ну, ну! Побачимо скільки ж ти на власних харчах протягнеш?».

Вже пів року, як свекруха вийшла на пенсію з досить високооплачуваної роботи. Спочатку, поки були збереження нічого в своєму житті вона не міняла: перукарня, манікюр, кафе і кіно з подругами. Дарина тихцем посміхалась і чекала, коли ж “прийде коза до воза”.

Між ними ніколи не було ні любові, ні порозуміння. Катерина Семенівна, свекруха, відверто звинувачувала Дарину у тому, що її син передчасно пішов на той світ. Хоча хіба Дарина в тому вина? Дорослому чоловікові свій розум не вставиш. Хіба не просила його Дарина заради неї і дітей не водитися з тими сумнівними компаніями. Хіба не вона знаходила його десь на районі і тягла в будь-якому стані додому? А того вечора близнюки занедужали. Дарина не стала шукати чоловіка. А вже на ранок подзвонили і повідомили сумну новину.

Свекруха одразу захотіла виставити Дарину з дітьми.

— Де взялась туди і йди, – волала забувши про все, – і оцих двох з собою забирай!

Одного разу навіть речі дітей і Дарини на сходовий майданчик викинула, доки Дарина з дітьми на прогулянці була. Подала до суду, аби “оцих” з її квартири виселили. Але тут справа обернулась несподівано: квартира повністю належала Даринчиному чоловікові, а він ще за життя на дітей усе переписав і оформив. Катерина Семенівна навіть прописана була десь у селі.

Дарина тоді чітко дала зрозуміти свекрусі – будете поводити себе гарно, то й житимете спокійно далі. Дівчина розуміла, що іншого дому у свекрухи немає. Дарина щиро вірила, що жінка з часом прийде в себе і зможе зрозуміти, що лиш Дарина і діти єдине, що у неї є у цьому світі. Дарма!

Після того, як не стало чоловіка Дарині доводилось ой, як не просто. Свекруха демонстративно з малюками не допомагала. Кидала двісті гривень за квартиру у місяць, оце і все. Поділила холодильник свекруха на свою і Даринину полички. Їздила на відпочинки і по санаторіях.

Дарина ж хоч і оформила усі можливі допомоги, але грошей не вистачало. Вечорами брала малюків у візок і ходила по смітниках збирати порожні пляшки і картон. Хоч на молоко і хліб було. А потім – щастя. Подруга подруги запропонувала Дарині посаду бухгалтера в своїй фірмі. Працювати можна було віддалено. Дарина хоч і не спала ночами, хоч і стала схожа на привида, а все ж зітхнула полегко. Нарешті найгірше позаду.

Так минуло чотири роки. Дарина нарешті змогла вийти на свою роботу не полишаючи підробіток. Дітки трошки підросли і стало набагато легше. Лиш у відносинах зі свекрухою нічого не змінилось. Все та ж холодна байдужість з її боку. До дітей і Дарини навіть не віталась. А у дворі розпускала такі плітки-оповідки про Даринине життя, хоч з хати не виходь.

І ось свекруха вийшла на пенсію. Спочатку звичне життя вона не змінила. Але вже за пів року Дарина побачила, що жити їй стає не просто. Якби попросила і змінила своє відношення – Дарина з радістю б їй допомагала. Дітям потрібна була бабуся. Та й жити з людиною, яка тебе терпіти не може не просто.

Подруги радять Дарині брати більшу квартиру. В двушці четверо чоловік – тісно. Заробіток дозволяє! Але Дарина жаліє свекруху. Саме тут вона виросла і виростила сина. Ці стіни її фортеця і забрати її звідси було б якось неправильно.

Як воно буде, ніхто не знає. Чи на довго вистачить Дарині розуміння? Чи зрозуміє врешті свекруха, яку робить помилку?

Автор Анна Корольова.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page