Живе собі жінка – всім намагається вгодити: для родини створює затишок, сама плитку переставляє; працює на нудній роботі, намагаючись вгодити батькові; зразковий член суспільства – влаштовує прийоми для квіткового клубу, з дочкою робить домашню роботу, за чоловіка вибирає, де б вони мали відпочити ще й подруг встигає підтримати в їхніх негараздах. Отака собі дівчинка-“помагайка”.
І ось гримнув грім – чоловік їй зрадив і мати радить мовчати і терпіти, все налагодиться саме собою, чоловікові стане нудно і він до неї вернеться. І Мері погоджується.
Вона вертається окрилена з відпочинку і вирішує вибрати гарну білизну аби помиритися з чоловіком. Там вона зустрічає розлучницю – розкішну красуню з ідеальною фігурою і обличчям. Вона вирішує з нею поговорити, пояснити…
– Я сподівалася, що ти мене побачиш і зрозумієш, що я жива людина. Зрозумієш скільки горя принесла моїй сім’ї, – каже вона, але коханка невблаганна – що упало, те пропало.
Жінка вертається додому і виводить чоловіка на чисту воду і той обирає коханку.
Найкраща подруга зраджує, дочка її не розуміє, батько з роботи звільнив, Мері вирішує підлікувати нерви в клініці, де одна пацієнтка питає її:
– А що ти хочеш сама? Хто ти, Мері?
І ось жінка задумується – вона все життя робила все для інших: дотримувалася всіх правил, завжди пропускала в черзі перед собою людину з однією покупкою, сортувала сміття та ніколи нікого не підводила.
Чого ж вона хоче сама?
Це неймовірний фільм з талановитими акторами і репліками. Все знято настільки прекрасно, що я передивлялася цей фільм кілька разів і з кожним разом він стає лише прекраснішим. Дуже і дуже рекомендую фільм «Жінки» 2008 року.
Огляд Оксана Романюк
Фото колаж
