Без рубрики
Дітей годуй і торбу на старість готуй

Тітка Ганя була шанованою людиною в селі. Вона єдина відважилася на п’ятеро дітей. За що й пишалася званням «Мати-героїня». Троє дочок та двоє синів виплекала-виколисала. Думала, буде до кого на старості літ прихилитися, але доля вирішила по-іншому…

У 16 літ вискочила Ганя заміж за сусіда Петра. Одразу й дітки посипалися. Первістка назвали на честь діда – Захаром, хоч люди і підсміювали, що згадали таке стародавнє ім’я. За два роки й дівчинка знайшлася – Орися. А потім, як мішок розв’язався: Люда, Миколка й Богданочка.

Всі були, як-то кажуть, погодки. Найважче Гані було з дрібними дітками. Хвороби часто обсідали. Тільки одного витрясе, дивись вже меншенькі з температурою злягли. Ночами сиділа біля дітей, а спозаранку на ферму бігла. Від чоловіка помочі великої не було.

Його більше цікавила горілка. Ганя й по лікарнях з дітьми возилася, й усе господарство на плечах тримала.

– Ой, Ганю, бідуєш ти з цими дітьми. Глядиш-глядиш їх, а чи буде подяка, як виростуть? – часто любили капнути гіркого полину на серце колгоспники.

– То не ваше діло! За своїми дивіться, – зазвичай відрубувала жінка. І вкотре розривалася між фермою і хатою.

***

Сонечко блиснуло у житті багатодітної матері, коли сини й дочки підросли. Хоч чимало грошей треба було, аби одягнути-взути в школу, але діти слухняні, добре вчилися, завжди помагали на городі. Тепер вже по-іншому заговорили люди, коли бачили, як всі гуртом картоплю збирають, буряки ріжуть, на сінокосі дружно граблями працюють.

Але нова біда несподівано прийшла у хату: взимку замерз п’яний Петро, не дотягнувши кілька метрів до хати. Зосталася Ганя у тридцять з хвостиком вдовою. Захар вже школу закінчував, та й інші були в старших класах, тож, чесно кажучи, не вельми тужили за батьком-пияком.

– Мамо, поїду з хлопцями в Польщу, – якось завів розмову найстарший син. – Ти сама нас не потягнеш, а так щось зароблю, вже легше буде.

Хоч і відмовляла, але хіба молодь переконаєш? Поїхав. Влаштувався на м’ясокомбінат. Справно гроші передавав. Рідко додому навідувався. Вже й набрався думок чужих: «Не хочу в селі горбатитися, краще за бугром грошей зароблю – і в місті квартиру куплю».

Надивившись на брата, заспівала свою пісню Орися – теж хоче на заробітки, але не за кордон, бо лишень 15 має, а з дівчатами в Херсон помідори збирати. Поїхала – та й пропала. Ганя всі очі виплакала, виглядаючи доньку, аж за півроку діждалася звісточки.

Виявляється, на Херсонщині донька зустріла кохання свого життя, вже й вагітна. Ганя ледве не впала, як почула таку звістку. Та куди дітися, на південь не попре, бо на кого троє дітей зоставить? Довчила їх, випускні зробила. Дякувати Богу, троє молодших вирішили вчитися далі, а не гроші заробляти. Люда в педучилище вступила, Миколка на електрика пішов, а Богданка перукарем вирішила стати.

Непросто було матері всім трьом сумки до міста готувати, але куди дінешся? Триста вареників наробляла, пироги пекла, смажила-парила цілий день, щоб дітки не голодували. Тримала дві корови. Молочко, сметанка, сир – все своє. У хліві четверо свиней.

Є сальце і м’ясце. Все тягнула на плечах. Діти приїдуть на суботу, щось таки поможуть, але ж цілий тиждень їх нема. Захар у Польщі женився на місцевій. Жив у Варшаві, то й про матір і не згадував. Добре, як раз у рік обізветься. Ориська бідувала на Херсонщині.

Майже повторила долю матері: мала чоловіка-пияка і вже троє діток, хоч самій і 20 не було. Помочі й підтримки Ганя від неї не чекала. Тож мусила сама жили рвати, щоб менших вивчити.

***

Дочекалася, що по роботах всі стали. Рідко в село навідувалися, бо мали свої плани у місті. Один Микола частіше бував, бо не вельми робити хтів. Все жалівся, що важко, мало платять. А потім і зовсім перебрався у село. Правда, до хліва не спішив, щоб помогти матері-пенсіонерці, а все більше до магазину його тягнуло. Не зогледілася Ганя, як став син пропащим пияком.

Пробувала його напоумити, та де там. Вже й з хати став виносити, що погано лежить. Люда не вельми переймалася материними турботами, крутила шури-мури із жонатим, то їй своїх клопотів вистачало. Лишень одна Богдана горнулася, тужила, що тепер нема кому помогти матері на старості.

Вона намагалася вирватися з роботи, але у приватній перукарні вихідний був лишень у неділю, то що за той день наробиш? Та й мати щаслива, що хтось із дітей завітав, не давала доньці ніякої роботи, а хотіла просто наговоритися.

Микола, бачачи, що сестра на поріг, завжди випрошував гроші на пиво, а якщо та починала читати мораль, чула матюки.

– І що з дитиною сталося? – плакала-журилася Ганя. – Такий спокійний був. У школі відмінник. Вчителі його хвалили, а виріс, то диви, що творить. Єдина надія на тебе, Богданочко, таки ти мені Богом дана. Доглядиш до смерті.

Наймолодша донька обіймала матір і наказувала відганяти дурні думки подалі. Їхала з дому з повними торбами всякої-всячини, натомість обіцяла матері знову у неділю приїхати. Та не судилося…

***

Наступного тижня на мобілці висвітився номер Люди. Тьохнуло серце, бо телефонувала нечасто:

– Мамо, біда! Богдану машина збила. Летіть у лікарню.

Навіть не переодягалася, а лишень чистішу хустинку накинула на плечі й помчала сусіда просити, щоб завіз. У клуночок замотала гроші, бо ж знала, що треба на операцію. Не згодилися…

– Отримані травми були несумісні з життям. Вона лише годину прожила в реанімації, – ридала на коридорі Люда.

Ця звістка мало не вбила Ганю. Не пам’ятає, як пережила похорон, а тоді злягла. Микола запив. Крім горілки, йому нічого не треба. Спочатку сусіди приходили поратися, а потім порадили потрохи спродувати все.

Люда вибачалася, що не може приїхати матір глядіти, бо її коханець от-от має жінку покинути, тре під боком бути, щоб не передумав… Захару дали знати, той пообіцяв навідатися, але коли – не сказав… Орися переживала, часто дзвонила, але зізналася, що не має ні копійки, щоб рушити в далеку дорогу.

Отак і вийшло, що, маючи п’ятеро дітей, залишилася лежача Ганя з сином-пияком. Сусіди чергували біля неї, приносили їсти. Брала ті харчі й ридала… Згадувала народну мудрість: «Дітей годуй і торбу готуй».

Руслана ТАТАРИН

Джерело

facebook