Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Діти знайшли свою матір, кликали до себе. Просили вибачення. На що Раїса відповіла: – Дякую, я тепер вчена, більше ні до кого з вас не піду. Чужі люди виявилися відданішими і поряднішими за вас, рідних дітей

Був морозний зимовий вечір, Вікторія з Дем’яном поверталися додому з міста, де працювали. Будинок їх був за містом, новий, який ще смачно пахне свіжістю, жили вони в ньому другу зиму.

Все було добре у цієї молодої пари, за винятком того, що єдиний син, п’ятирічний Максимко, не ходив, повзав по будинку, на вулицю його вивозили в дитячому візку.

Хлопчина був добре розвинений, розумний не по роках і від цього тільки складніше було батькам. Няня, яка працювала у них з появи Максимка, вийшла заміж і поїхала за місцем служби чоловіка.

Ледве вмовили, за подвійну плату, прибиральницю, що приходила двічі на тиждень, посидіти з малюком. Терміново потрібно було шукати нову няню, але на роботі у обох був завал як-не-як все ж кінець року.

Проїжджаючи останні квартали міста, Віка раптом побачила жінку, вона самотньо сиділа на зупинці. Йшов сніг, людей було мало, і в образі жінки було стільки суму і приреченості.

Дем’ян припаркував машину, щоб зайти в магазин і прикупити чогось до вечері.

– Знаєш, Віко, а жінка давно вже тут сидить. Години дві тому я поїхав за тобою і звернув увагу, – сказав чоловік.

– Давай ми підійдемо до неї і запитаємо, що трапилося, – поспівчувала Віка.

А жінка, на вигляд їй було років шістдесят, дійсно вже замерзла. І сніг засипав і комір, і шапку, він навіть уже не танув на щоках і бровах.

– Жіночко, ви хочете кудись поїхати і чекаєте автобус? – запитала Віка.

– Нічого я вже не чекаю, – гірко відповіла незнайомка. – Дочка з зятем знову виставили мене з дому, так буває, буває часто, а мені і подітися нікуди. Сусідка на тому світі, до сестри двоюрідної звернулася, у неї місця для мене немає. Мабуть, дочка моя постаралась, – продовжила жінка і замовкла, схилившись головою.

– Ось що, – голосно сказала Вікторія, – йдіть в машину з моїм чоловіком, він напоїть вас гарячою кавою, а я швиденько заскачу в магазин, і потім додому, у нас є де вас прихистити.

Через годину були вдома. Жінка назвалася Раїсою Романівною, її відправили в гарячу лазню, відігрітися. Віка зібрала на стіл. Жінка, вірніше Раїса Романівна, виявилася приємною, п’ятдесяти шестирічною дамою, і Віка згадала: в одній будівлі з їх офісом у Раїси Романівни був магазин чоловічого одягу.

– А що з вашим бізнесом? – поцікавилася.

– А я його дочці віддала, і будинок, і магазин, все віддала. Все, що у мене було, поділила між трьома дітьми, і нікому в результаті не догодила. Всі пересварилися, образилися, у всіх винна я. Ольга, моя найменша, думала з нею доживати. Навіть не знала, що вони з чоловіком добре за комір закладають. Тепер от шукаю п’ятий кут, – заплакала .

Попереду було два вихідних. Жінка готувала сніданок, варила смачні обіди і з’їздила з Дем’яном за продуктами на ринок. А особливо добре вона знайшла спільну мову з Максимком. Він відразу і невимушено став називати її бабусею.

Домовилися, що буде у них Раїса Романівна за няню і кухарем. Виділили їй дві кімнати на першому поверсі. Звозили на пошту, де Раїса перевела свою пенсію на картку, до будинку рідного звозили.

Відкривши будинок своїми ключами, Раїса зібрала необхідні речі і документи. Коли вже від’їжджали від будинку, під’їхала дочка Ольга. Вона налетіла на маму:

– Де гуляла три дні? Ми що тебе шукати повинні?! – Волала Ольга на всю вулицю.

– Ні, не шукайте, не треба. Я знайшла дах над головою і роботу, більше мене не побачите, заважати не стану.

З тим і поїхали від ошелешеної Ольги.

Потяглися дні, добрі, хороші. Раїса душі не чула в Максимкові, у неї не було своїх онуків. Водила його в басейн, на процедури і до весни малюк пішов.

Але краще, ніж ходив, він плавав. Скоро став брати участь в змаганнях, займати призові місця. Потім пішов до школи. І не було краще і добріше няні.

Діти знайшли свою матір, кликали до себе. Просили вибачення. На що Раїса відповіла:

– Дякую, я тепер вчена, більше ні до кого з вас не піду. Чужі люди виявилися відданішими і поряднішими за вас, рідних дітей.

Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page