Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
До заміжжя я постійно допомагала дідусю і бабусі, які мене виховали. Але як тільки про це дізнався мій чоловік – заборонив мені це робити. Для головне, аби гроші були цілі, а моя рідня най як хоче

Мене виховали мої дідусь і бабуся, мої батьки пішли з життя, коли мені було п’ять років. Після цього мене забрали бабуся і дідусь по маминій лінії. Вони багато сил і здоров’я витратили, щоб підняти мене на ноги. Незважаючи на те, що я росла без батьків, я завжди одягалася не гірше ніж мої однокласниці. На вчителів завжди грошей знаходили, щоб я добре вчилася. Я закінчила школу із золотою медаллю, а інститут з червоним дипломом.

Рік тому я вийшла заміж, і пішла жити до чоловіка. На момент заміжжя, я вже працювала у великій компанії керівником відділу. І за все, що я маю зараз, я повинна бути вдячна своїм бабусі і дідуся, це завдяки їх праці. Заробляю я непогано, тому вирішила, що з зарплати буду кожен місяць їм допомагати, їм зараз дуже не просто. А я можу дозволити собі допомогти рідним людям. І нічого дивного в цьому не бачила. Тому сказала про це чоловікові, спочатку він начебто спокійно відреагував. А виявилося, він думав, що допомога моя буде носити разовий характер, а не постійний. Сказав що проти цього, навіщо людям похилого віку гроші віддавати, ми самі знаємо, куди їх витратити. І говорив, що його батькам нічим не потрібно допомагати, ось і мої нехай не розраховують на щось, заради нашого щастя. А нам потрібно побут налагоджувати, меблі, техніку купувати.

Чоловік у мене з характером, але я його люблю, і не хочу зайвий раз давати привід для сцен. Ось я в той раз і промовчала, зробила вигляд, що погодилася з ним. Після цього випадку перестала що-небудь йому говорити, нишком своїм гроші носила. А він періодично запитував, але я відповідала, що нічого нікому не даю, все в дім. Але мені спокою не дає невисловлене почуття несправедливості. Ось у них в сім’ї прийнято, що кожен сам за себе. А у нас навпаки, всі за тебе горою. Ну як я можу кинути напризволяще людей, які все своє життя мені присвятили? У родині мого чоловіка зовсім інші відносини, ні любові, ні теплоти в стосунках. Хочу все-таки чоловікові довести, що він не правий. Хочу щоб він зрозумів, що допомагати близьким – це святий обов’язок, а не поблажливість. Тільки ось як це зробити?

Звичайно, було б простіше мовчки кожен раз потай віддавати гроші своїм родичам, і мені спокійно, і чоловік задоволений. Але я так не можу, рано чи пізно мені здається, що все стане відомим. А це буде ще гірше. Краще вже самій в усьому зізнатися, ніж чоловік дізнається від сторонніх. Але знаючи круту вдачу свого чоловіка, все не можу вибрати підходящий момент, щоб поговорити на цю тему. Але свою точку зору, я повинна довести. Тільки як це зробити?

Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page