І чоловік мріяв просто подивитися телевізор в тиші, зручно лежачи на дивані. Може, пінного випити – але не в тому справа. Просто стомився від близьких, від малюка, від дружини, від тісноти… І хочеться трохи відпочити, як в дитинстві, від батьків, коли вже підріс трохи.
Він прийшов додому, цей чоловік. І побачив порожнє ліжечко. Іграшки. Кофточку дружини на дивані лежала – вона не прибрала, поспішала. І чашечка стояла на кухонному столі. Тихо було і ніхто не заважав.
Годинник цокав тільки. І чоловік зателефонував начальнику, випросив відпустку на тиждень і поїхав за дружиною слідом. І дуже її здивував, звичайно. А малюк не здивувався, тягнув ручки і агукав; мовляв, привіт, татку! І чоловік винувато говорив, що йому пусто стало.
Нісенітниця якась! – хтось скаже. Треба тримати себе в руках! Не завжди треба тримати себе в руках. Якщо є можливість бути разом – треба щосили намагатися бути разом. Якщо хочеться обіймати – треба обіймати. Поки можна; поки поруч той, кого ми любимо. Тому що життя не таке вже довге. І не так багато тих, кого не хочеться випускати з обіймів…
Автор: Анна Kір’янова.
Фото ілюстративне.
