Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Дружина з сином поїхали до мами. Чоловік їх провів і повернувся в квартиру. Він був радий, що можна трохи відпочити – малюк спати не давав часто. Місця мало в однокімнатній квартирці. Диван вузькуватий для двох. Тісно і не дуже зручно, якщо чесно

І чоловік мріяв просто подивитися телевізор в тиші, зручно лежачи на дивані. Може, пінного випити – але не в тому справа. Просто стомився від близьких, від малюка, від дружини, від тісноти… І хочеться трохи відпочити, як в дитинстві, від батьків, коли вже підріс трохи.

Він прийшов додому, цей чоловік. І побачив порожнє ліжечко. Іграшки. Кофточку дружини на дивані лежала – вона не прибрала, поспішала. І чашечка стояла на кухонному столі. Тихо було і ніхто не заважав.

Годинник цокав тільки. І чоловік зателефонував начальнику, випросив відпустку на тиждень і поїхав за дружиною слідом. І дуже її здивував, звичайно. А малюк не здивувався, тягнув ручки і агукав; мовляв, привіт, татку! І чоловік винувато говорив, що йому пусто стало.

Нісенітниця  якась! – хтось скаже. Треба тримати себе в руках! Не завжди треба тримати себе в руках. Якщо є можливість бути разом – треба щосили намагатися бути разом. Якщо хочеться обіймати – треба обіймати. Поки можна; поки поруч той, кого ми любимо. Тому що життя не таке вже довге. І не так багато тих, кого не хочеться випускати з обіймів…

Автор: Анна Kір’янова.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page