Дуже доброго чоловіка дала мені доля, за якого я бога молила. Але бог дав ще й розумного.
От кажу йому навесні:
– Поїхали в село.
– А нащо?
– Город орати.
– А нащо?
– Картоплю садити.
– А нащо?
– Щоб вродила.
– А нащо?
– Щоб їсти.
– Я картоплю не люблю.
– А що ж ти любиш?
– М’ясо.
– То картоплю свиня їсть.
– І що?
– І росте.
– І що?
– А ти потім м’ясо їсиш.
– Я таке не їм – там сала багато.
– То їж куряче.
– Твоя мама нам такі кури дає, що об них зуби зламати можна.
– Тоді купи таке м’ясо, як ти хочеш.
– Так і зроблю.
Каже він і перевертається на інший бік спати з чистою совістю людини, яка заробляє мільйони, а не прожитковий мінімум…
І так щороку, поки не прийшли «браття» нас визволяти від нашої квартири та майна. То він і садив, і свині носив, і курам сипав. Таки добрий в мене чоловік – господар. Добре, що я богу молилася.
Автор Ксенія Ропота
Фото ілюстративне pixabay
