Маю досить неприємний досвід, як виявилося, що у горі з друзями бути легше, ніж у радості. Мені це наочно показала моя колежанка, з якою нас пов’язували дванадцять років щирої дружби. Ще будучи студентами ділили на двох пачку “Мівіни”, коли я не мала чим заплатити за проїзд, то вона віддавала мені свої останні гроші, я гадала, що знайшла свою найвірнішу людину.
Але тепер я розумію, що вона не готова розділяти зі мною й мою радість. Вона фактично зіпсувала мій гарний настрій і знецінила те, що я зробила. Я виросла в незаможній сім’ї.
Мама завжди повторювала, якщо треба щось купити, треба шукати способи заробити, заощадити, а ще краще, сто разів подумати, чи потрібна тобі ця покупка. Але ніколи не купувати у борг і не позичати гроші. Це була аксіома у нашій родині, тому нічого зайвого, а тим паче, розкішного у мене ніколи не було.
Я не навчалася в рідному місті, у нас поступати нікуди, поїхала в іншу область, там і залишилася, бо в нашому містечку з роботою сутужно.
Повертатися до рідного міста я взагалі не планувала, тому одразу ж після закінчення вузу задумалася над питанням власного житла. Орендувати, звісно, варіант, але хотілося, як то кажуть, пустити коріння.
Переглянула ринок, прикинула ціни, зітхнула і почала збирати. Батьки мені допомогти не могли нічим, самі жили від зарплати до зарплати. Я винаймала кімнату, у всьому собі відмовляла, про відпустки, якісь розваги та поїздки, я взагалі забула. Економила на всьому цілих десять років.
Подруга добре знала мою фінансову ситуацію, але це не заважало їй спілкуватися зі мною. Ми ходили гуляти до парку чи одна до одної в гості, влаштовували суботні перегляди фільмів вдома, відвідували безкоштовні заходи. Словом, зайвих грошей на дозвілля я не витрачала.
Звичайно, мені було заздрісно чути розповіді подруги про відпустку, але я добре розуміла, що теж можу дозволити собі зараз відпочити, але у мене є мрія, є ціль, а у подруги проблем із житлом немає, вона може собі це дозволити прямо зараз, а я складаю на квартиру.
Квартиру брала у новобудові, на стадії котловану, бо це суттєво дешевше. Звісно, величезний ризик, але я на нього пішла, вишукувала про забудовника взагалі все, що можна.
Мені пощастило чи не вперше у життя, будинок здали лише на місяць пізніше від заявленого терміну, що в нас час велика рідкість. Повністю сплативши квартиру, я почала складати на меблі, бо ремонт був від забудовника, найпростіший, але мені з головою вистачило.
І ось, нарешті, настав той день, коли я в’їхала в свою оселю, купила туди меблі і скликала друзів на новосілля. У моїй голові, неначе метелики пурхали, я була щаслива, як ніколи раніше.
Усі мене вітали, були у гарному настрої, тільки подруга мене здивувала. Цілий вечір сипала якимись докорами. “Ну і район ти вибрала, навіть таксист їхати сюди не хотів”.
“А ремонт від забудовника, ти казала? Ну так, видно, що зроблено абияк. Я б тут жити не могла”. Її вже інші гості стали смикати, в результаті та просто замовкла і сиділа, ніби я її образила.
Звичайно, я хочу інший ремонт, але поки що вирішила розслабитися і пожити для себе, не економлячи абсолютно на всьому. Нехай одна кімнатка, нехай з поганим ремонтом, зате моя. А подруга з того часу жодного разу не пропустила нагоди вколоти мене на рахунок квартири.
Ляпає без перерви. Жарти стали якимись озлобленими і більше вже схожі на образи. Я намагалася запитати, де я їй дорогу перейшла, але вона каже, що все нормально і я вигадую. Але ж я бачу, що не все гаразд! Хоч і не хочеться втрачати близьку мені людину, але хіба так має бути?
Фото: колаж.
