Breaking News
Увечері наступного дня Надія, ошатна та гарна, з хвилюванням переступила поріг зазначеного закладу. Звичайно, вона дуже хвилювалася — а раптом він маленький, товстий чи лисий. Як тоді йому відмовити
Мама засмутилася. Допила свій чай і пішла з нашого дому. Три дні не приходила в гості. І я не йшла. Зате Остап з Юрком навідувались. Принесли їй продукти, випили чаю. А ввечері вмовляли мене піти до неї помиритись
В селі жаліли Оксану, що так собі життя спаскудила, але вже не стара діва, бо дитина – то надія і радість. Але ніхто вже її заміж не візьме. Так, ніби, її перед тим хапали
Я випадково клацнула лайк хлопцю з однією фотографією. Зазвичай так не робила, але відмінити вже не можна було. Я вирішила, що то так треба і ми поїхали до торгівельного центру
Любов Василівна рушила до ванної кімнати. Вона вже взялася за дверну ручку, коли почула з ванни щось підозріле. Шурхіт та інші звуки
Життєві історії
Дитина це одне, а старенька людина втричі гірша за дитя, а хочеться жити нормальним життям. Я дуже втомилася. Брат лиш знизує плечима і повторює, що це мій хрест і що неньку ні в якому разі не можна віддавати у якийсь заклад

У мене не залишилося сил жити з мамою. До цього вважала, що це не буде так непросто, але зараз вже не можу терпіти.

У сім’ї нас двоє: старший на три роки брат і я. Ми у мами з’явились досить пізно, коли їй було 42 роки. Однак це ніяк не відбилося на нашому здоров’ї або вихованні. Для батьків мій брат був дуже довгоочікуваною дитиною, так як мама дуже довго не могла мати дітей.

А через три роки уже з’явилась я. Тоді мамі було вже 45 років. Мамин вік іноді давав про себе знати, і ми з братом відчували на собі якісь недоліки при вихованні вже немолодих батьків, проте в загальному скаржитися нам нема на що. Коли мені було 17 не стало батька. Довгий час мама приходила в себе, для мене і брата це теж стало великим потрясінням, але ми змогли пережити цю втрату і жити далі.

Після того, як брат закінчив університет, його покликали працювати в США, де він живе досі. А я залишилася на батьківщині. Сьогодні мамі 79 років і за нею потрібно цілодобово доглядати, тому я забрала її жити до себе. Зараз вона гірше, ніж дитина. Вона регулярно забуває вимкнути праску, хоча я їй говорила, що мені не потрібно, щоб вона допомагала з прасуванням.

Ще весь час щось готує, однак зараз у неї це виходить несмачно, а сказати їй про це не можу. Вона стала багато забувати і мене це непокоїть. Останній раз вона вийшла з дому і забула зворотну дорогу. Ми її шукали дуже довго, на щастя, подзвонила моя знайома і сказала, що її бачила.

Мені важко навіть уявити, що могло трапитися, якби не знайома. Дитина це одне, а старенька людина втричі гірша за дитя, а хочеться жити нормальним життям. Я дуже втомилася. Брат лиш знизує плечима і повторює, що це мій хрест і що неньку ні в якому разі не можна віддавати у якийсь заклад.

Мій хрест? А як же він? Сидіти за океаном і філософствувати про те, що наша ненька усе життя на нас поклала і він не дозволить аби вона на старості опинилась казна де. Але не приїздить, аби її глядіти. Зараз навіть причина у нього офіційна є – кордони закриті.

А мені, як жити? Чоловік не хоче повертатись додому, бо теща його терпіти не може. На роботу я йти не можу, бо маму саму в хаті залишати  – до непоправного. Зате брат не пробачить ніколи якщо я не догляну маму…

Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page