Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Дитина це одне, а старенька людина втричі гірша за дитя, а хочеться жити нормальним життям. Я дуже втомилася. Брат лиш знизує плечима і повторює, що це мій хрест і що неньку ні в якому разі не можна віддавати у якийсь заклад

У мене не залишилося сил жити з мамою. До цього вважала, що це не буде так непросто, але зараз вже не можу терпіти.

У сім’ї нас двоє: старший на три роки брат і я. Ми у мами з’явились досить пізно, коли їй було 42 роки. Однак це ніяк не відбилося на нашому здоров’ї або вихованні. Для батьків мій брат був дуже довгоочікуваною дитиною, так як мама дуже довго не могла мати дітей.

А через три роки уже з’явилась я. Тоді мамі було вже 45 років. Мамин вік іноді давав про себе знати, і ми з братом відчували на собі якісь недоліки при вихованні вже немолодих батьків, проте в загальному скаржитися нам нема на що. Коли мені було 17 не стало батька. Довгий час мама приходила в себе, для мене і брата це теж стало великим потрясінням, але ми змогли пережити цю втрату і жити далі.

Після того, як брат закінчив університет, його покликали працювати в США, де він живе досі. А я залишилася на батьківщині. Сьогодні мамі 79 років і за нею потрібно цілодобово доглядати, тому я забрала її жити до себе. Зараз вона гірше, ніж дитина. Вона регулярно забуває вимкнути праску, хоча я їй говорила, що мені не потрібно, щоб вона допомагала з прасуванням.

Ще весь час щось готує, однак зараз у неї це виходить несмачно, а сказати їй про це не можу. Вона стала багато забувати і мене це непокоїть. Останній раз вона вийшла з дому і забула зворотну дорогу. Ми її шукали дуже довго, на щастя, подзвонила моя знайома і сказала, що її бачила.

Мені важко навіть уявити, що могло трапитися, якби не знайома. Дитина це одне, а старенька людина втричі гірша за дитя, а хочеться жити нормальним життям. Я дуже втомилася. Брат лиш знизує плечима і повторює, що це мій хрест і що неньку ні в якому разі не можна віддавати у якийсь заклад.

Мій хрест? А як же він? Сидіти за океаном і філософствувати про те, що наша ненька усе життя на нас поклала і він не дозволить аби вона на старості опинилась казна де. Але не приїздить, аби її глядіти. Зараз навіть причина у нього офіційна є – кордони закриті.

А мені, як жити? Чоловік не хоче повертатись додому, бо теща його терпіти не може. На роботу я йти не можу, бо маму саму в хаті залишати  – до непоправного. Зате брат не пробачить ніколи якщо я не догляну маму…

Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page