Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Галина Степанівна все ж одягала годувала і навіть вивчила свою нелюбу меншу доньку. Коли ж Даринка прийшла знайомити батьків зі своїм майбутнім чоловіком, ледь глянувши на обранця доньки тицьнула їй кілька тисяч (а при союзі, то був цілий статок) і сказала: — Усе! Більше ти не дитина і я не повинна тобі абсолютно нічого. Хочеш, за ці гроші весілля справляй, хочеш дім купуй, або он – у річку вкинь. У тебе є уже освіта, цього більш ніж досить. Живи далі, як знаєш, – і буквально випхала молодих за двері

Ото пересудів було! Ще б пак! Даринка маму у сестри забрала. Доглядати буде. І хто ж про таке міг подумати, га? Напевне й старенька Бубениха таке й в маренні не бачила.

Першою на ту звістку прибігла сусідка, пліткарка Любка. Ну, як усі уже знають, а вона й не бачила.

– Таки, так! Сидить Бубениха чистенька гарненька біля хати, а Даринка навколо неї ластівочкою в’ється і щебече. Раз триста доки я була її поцілувала і спитала чого тій треба!

Люди здивовано переглядались і знизували плечима. От тобі і життя. От доля на свої місця все й розставила.

І було чого тим людям дивуватись. Стара Бубениха, а в молодості Галина Степанівна, дужче за все на білому світі любила старшу доньку Соню. Та для неї і квіточкою і зірочкою і світлом у віконечку була. Менша ж Даринка? Ну, таке! Так вийшло, що поробиш. Не викидати ж?

Даринка ж була напрочуд доброю і ніжною дівчинкою. З усіх сил намагалась догодити матері і батькові, аби почути хоч одне добре слово. Та де там! Усе не так, або взагалі повне ігнорування.

— Нащо ж ви мене у світ приводили, якщо аж так не любите, – запитувала Даринка коли стала старшою.

— Пізно було щось робити, – без краплі співчуття казала Галина Степанівна, – Ти так вчепилась, що жоден народний метод не допоміг.

Даринка плакала і бігла до бабусі Рити – єдиної у цілому світі, хто її любив.

Галина Степанівна все ж одягала годувала і навіть вивчила свою нелюбу меншу доньку. Коли ж Даринка прийшла знайомити батьків зі своїм майбутнім чоловіком, ледь глянувши на обранця доньки тицьнула їй кілька тисяч (а при союзі, то був цілий статок) і сказала:

— Усе! Більше ти не дитина і я не повинна тобі абсолютно нічого. Хочеш, за ці гроші весілля справляй, хочеш дім купуй, або он – у річку вкинь. У тебе є уже освіта, цього більш ніж досить. Живи далі, як знаєш, – і буквально випхала молодих за двері.

З того часу років сорок минуло. Усе, що мали Бубенки у старшу доньку вкладали. Все тягнули до її двору. Їздили з її дітьми до моря і в гори. То для них були онуки. Діти ж Дарини – чужі. Вибудували старшій донці дім і завели господу. Соня ще спить з чоловіком, а тато і мама уже вправляться і город сапають. І роблять усе тихесенько, аби “дитинку” не збудити.

Дарина ж жила у тому ж селі. На отримані гроші купили гарний і просторий дім. З чоловіком жили справді гарно. Тихо у них і мирно завжди. Вона для нього сонечко і не інакше. Мають двох синів. Хоч і жили мама і донька в одному селі, але майже не спілкувались.

— Чого ти сюди прийшла, – запитувала Галина Степанівна побачивши меншу доньку на порозі, – ми тобі нічого не винні.

От і вся материнська любов. Даринці прикро було, але що вже поробиш. Така доля.

Роки брали своє. Не стало старого Бубенка. Галина Степанівна ще кілька років пожила сама, але врешті змушена була проситись до своєї Соні – ноги геть ходити не хотіли. Соня маму звісно прийняла. Але вже за тиждень репетувала до старої. Бачте, Софія думала, що мама і далі усе буде робити, як і колись, а вона сиднем сидить ворон рахує.

Пів року щодня слухали сусіди таке, що здорова людина ніколи в адресу матері не скаже. Врешті, хтось таки усе розповів Даринці, ще й запросив послухати, що там Соня за концерти влаштовує. Вже наступного дня стара Бубениха сиділа за столом у Дарининому домі. Уперше в житті. До того навіть на подвір’я до меншої доньки не заходила.

Чи то уже на старості, а може так легше бабці було, але Даринку вона Сонею називала. Сядуть під вечір обоє обіймуться, або покладе Даринка голову до матері на коліна, і розмовляють. Уперше в житті. Даринка плаче, а стара Бубениха розповідає своє довге життя.

— Ти ж, Соню, – каже погладжуючи Даринку по голові, – моя єдина дитина. Бачиш, я в тебе і життя і душу вклала і на старості маю втіху.

А коли відходила у кращий світ, уже ледь говорячи підізвала Даринку і ледь чутно мовила:

— Прости, доню! За все прости!

Автор Анна Корольова.

Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page