Коли я була молодшою, то любила галасливі веселі компанії. Мені подобалося, що час від часу збиралися родичі, знайомі друзі у нас в квартирі. Я пригощала їх смачною випічкою, ми пили чай і співали пісні. Ми з чоловіком часто їздили відпочивати в санаторій, де на всіх вечірках я була душів компанії. Мої подруги теж часто звали мене до себе в гості, більш того – я рідко відмовлялася.
Але, коли я пішла на пенсію, я змінилася. Напевно, так і повинно бути. Мені потрібно більше відпочинку, тиші, спокою, ніж раніше. Я жайворонок – дуже рано встаю, і рано лягаю відпочивати. Мій чоловік завжди був спокійною людиною, якій необхідно було іноді побути на самоті. А зараз, в 66 років, він став ще і стриманим, небагатослівним. Може годинами не виходити зі своєї кімнати, а я намагаюся йому не заважати. Велику частину часу я проводжу на кухні: щось готую, читаю газети, дивлюся телевізор або спілкуюся зі знайомими по телефону.
Між іншим, з нами ще живе дочка з онуком, якому скоро буде сім років. Так прийнято вважати, що це нормально, коли діти проживають з батьками. Тим більше, у моєї доньки чоловіка немає. Його ніколи і не було. Ми з чоловіком досі і не знаємо, хто батько її дитини. Наша дочка не бажає розповідати і щось пояснювати з даного приводу. Мені як матері, звичайно ж хотілося, дізнатися подробиці. Але за сім років вона так і не відкрила свою таємницю.
Головне моє питання полягає в тому, що ми з моїм чоловіком дуже втомилися від дочки і внука. Постійний шум, галас і вранці, і ввечері. І так кожного дня. Таке враження, що дочка ображена на весь світ. Вона постійно волає на сина, хоча він у нас хороший хлопчик. Просто його мама не вміє стримувати свої емоції. Нам з чоловіком теж дістається. Чому я повинна постійно це терпіти? З якої радості я повинна замовчувати і робити вигляд, що все добре?
Я намагаюся зрозуміти свою дочку. Головна причина її нестерпного характеру – невизначеність свого становища, відсутність поруч чоловіки. Але я ж в цьому не винна. Зі свого боку, я роблю все можливе і неможливе, щоб допомогти їй і надати підтримку. Вона доросла людина, яка не потребує моїх порад. Я хочу, щоб вона переїхала або в будинок моєї матері, який знаходиться неподалік або орендувала собі квартиру в місті. Як роз’їхатися без взаємних образ?
Думаю, що їй окремо буде теж краще. Вона зможе побудувати своє життя, і нехай сподівається тільки на себе. Я впевнена, що так вона швидше стане самостійною і впевненою в собі жінкою. А ми з чоловіком зможемо хоч трохи відпочити і побути в тиші. Ми так мріємо про це. Але як пояснити своїй дорослої доньці, що не хочемо більше жити з нею? Чи зрозуміє вона нас?
Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
