Свого другого чоловіка я зустріла в найважчий період мого життя. Мій маленький синок, якому на той момент виповнилося 4 роки, дуже важко занедужав. Допомогти нам могли лише за кордоном, грошей на поїздку і необхідну процедуру взяти не було звідки. Батько дитини покинув мене, коли дізнався про майбутнього спадкоємця, з батьків у мене залишилася тільки мама-пенсіонерка.
У відділ до діток приходили волонтери, вони гралися з ними, показували невеликі вистави, дарували подарунки, читали казки, в загальному, намагалися всіляко розважити. Мій син відразу подружився з одним з них – високим, карооким хлопцем. А через сина познайомилася з ним і я.
Він прив’язався до моєї дитини, а коли дізнався про мої великі фінансові труднощі, активно взявся за справу. Він звернувся до благодійного фонду, відкрив збір грошей для мого сина, навіть привів місцеве телебачення. Журналісти змонтували сюжет, і про нас не тільки дізналися, але і допомогли багато добрих людей.
Нас зблизила проблема, але вона ж і допомогла нам знайти один одного. Хлопець, який фактично врятував життя моєму синові, зробив мені пропозицію. Я погодилася, але мною тоді рухало виключно почуття подяки. Адже більше нічим я не могла йому віддячити, бачила, що людина мене кохає.
Спочатку я переживала, яким буде подружнє життя, адже я зовсім не любила цього чоловіка і навіть не відчувала романтичних почуттів. Перші роки ми притиралися, то було всяке – і сварилися, і розходилися ненадовго.
Але потім наше спільне життя якось вляглося, все пішло своєю чергою. Через кілька років я подарувала йому доньку, в нашій родині з’явилися нові, приємні турботи. У виборі чоловіка я не помилилася, він виявився дуже надійним, люблячим сім’янином.
Я могла порадитися з ним в будь-якій життєвій ситуації, він дуже мудро розмірковує і майже завжди дає правильні поради. Їдучи на дачу на вихідні, я твердо знала, що діти будуть нагодовані і укладені вчасно, а чоловік нікуди не звіється з дому.
Він – мій найближчий друг, я можу поговорити з ним, якщо на душі важко чи проблеми на роботі.
Ми живе разом 15 років, за цей час я жодного разу не пошкодувала про свій вибір, навпаки, дуже боюся залишитися без свого чоловіка. Виходить, любов – не найголовніше в подружньому житті, адже вона має тенденцію все-таки минати. А ось підтримка, дружба, надійність – пов’язують подружжя міцніше і надійніше. Я вважаю, у нас ідеальний шлюб, тому що він заснований на довірі і взаємоповазі. Це не проходить швидкоплинно, як раптова неземна любов, яка незабаром стане цілком приземленою, а об’єкт кохання – нецікавим.
Фото ілюстративне.
