Хоч бери й не позичай, бо віддає таке, що вже ні хімчистка не врятує, ні нічого. Це про мою подругу, яка по-суті є доброю людиною, але такої неохайної людини я ще не бачила в плані ставлення до одягу.
Мене ще змалку мама привчила, щ є одяг до школи, на вихід і на повсякчас. Як згадаю скільки разів була сварена, що колготи нові на колінах продерла, бо бігла в школі за Василтком та впала на цемент. Маму більше цікавило не те чи мене нога не болить, а те, що такі колготи вже не дістанеш і треба їхати в місто та половину його точно обійти аби знайти ті колготи якогось зеленого брудного кольору з довгими пасами через цілу ногу.
Не скажу, що ми жили бідно, але тоді речі були настільки однотипні, зроблені з такої тканини, що й носити не хотілося але зносу їм не було, а все ще й на виріст купувалося.
Тому, коли вже можна було мати речі з інших країн, то це було просто небо і земля. Я людина акуратна, а ще дотримуюся принципу, яку річ на що треба носити і так поводжуся з речами, що вони в мене, мов нові.
І от ми дівуємо, то просить у мене Віра позичити сукню на весілля. Що то була за сукня – зелена і така приємна на дотик, біля шиї пушок, мов у пташки. Я її надягала лише двічі – на Великдень і на весілля до брата, тому вона була практично нова.
Я їй дала і вона мені віддала її мало того, що заляпану, то ще й порвала на рукаві.
– Оксано, ти чого? Та я тобі могла й попрати й зашити, але знаю, що ти сердишся, коли я вчасно не віддаю, то й одразу принесла. Заспокойся. Як вже на то пішло – я тобі гроші віддам.
Як я плакала… Та пляма не відіпралася і гроші я в подруги не взяла, бо ж подруга, вона ж ненавмисно. Мамі я нічого не сказала про сукню і запхала її вшафу.
Далі Віра ще зичила в мене кілька речей, але я відмовляла, коли це були речі з категорії «святкові» і вона почала на мене ображатися, що я скупа.
Далі вже ми поодружувалися і якось стало в мене більше на гроші, то я собі вже дозволяла мати більше святкових сукенок і вирішила, що Вірі таки якусь позичу.
– Позич, бо ювілей, а я ніого не маю, – отак вона прибігла до мене.
По ювілею була й моя сукня – зачепила на переді нитку і воно стяглося, каже, що то від підвіски… А то ж на переді.
І що ви думаєте? Вона на мене образилася! Каже, що одяг псується, бо я не хочу позичати! Ви розумієте як людина може перекрутити? І після цього щось позичай!
Фото Ярослава Романюка
