Те що свекруха її недолюблює, Олена знала.
Знала і не звертала на це уваги.
А навіщо? Олені далеко не двадцять, Ігорю, її чоловікові теж уже тридцять п’ять, у нього другий шлюб
У Олени теж.
Перший студентський, він швидко розпався, тому як обоє були дітьми, упертим і амбітними.
Хоча і говорили всім направо-наліво, що не зійшлися характерами, але в тому то й справа, що були абсолютно однакові за характером.
Тому й не вийшло сім’ї, дітей не було, протрималися рік, і розбіглися.
У Ігоря все було складніше, коли вони зустрілися з Оленою, він кілька років уже був розлучений. З чуток Олена знала, що начебто колишня його намагалася кілька разів повернутися, і навіть один раз він погодився, але тільки один раз.
Вічні суперечки, невдоволення, зробили свою справу. Чоловік сказав, що жити з нею не може, занадто різні.
Свекрусі Ольга, перша дружина Ігоря, теж не подобалася, але там була внучка, Поліночка, тому і просила сина не руйнувати сім’ю, терпіти, але він різко сказав слово ні, і попросив більше не заводити цю тему.
Потім вже, через час, зустрів Ігор Олену, і закохався. Вона йому здалася маленькою і беззахисною, люблять чоловіки деякі опікати, доглядати. А жінки їм це дозволяють.
Ось так і в цій парі, Олена була дівчинкою, а Ігор чоловіком. цілковита гармонія
Звичайно Ігор познайомив свою маму з Оленою.
— Красива яка, — стиснувши губи, потім виказувала матір Ігорю, — звичайно, від такої хіба ти відступишся, і Ользі нічого не світить…
— Мам, ти що? Яка Ольга, забудь вже про неї.
— У тебе там дитя !!!
— Я знаю, від дитини не відмовляюся, не лізь, будь ласка, до мене зі своєю Ольгою, набридло.
— Як скажеш, синку.
Мама тоді образилася, і навіть плакала. Ігор, зрозумівши, що перегнув палицю, попросив вибачення, і ще раз сказав, що любить Олену і Ользі в його житті місця немає.
Мама начебто зрозуміла.
Коли молодята повідомили про весілля, вона знову видала Ігорю
— Он, твоя Олена, красива ж яка, та й ти у мене… красунчик, подарує тобі красивих дітлахів, про Полінку і забудеш
— Мам, ти спеціально чи що? Посваритися хочеш?
— Ой, все мовчу …
Проживши приблизно року, задумалися про дитину.
Свекруха і тут вставила слово
— А навіщо вам дитина? Є ж, Полінка он, вже велика, і ніяких пелюшок
— Мамо! Може вистачить? Га
— Ой, мовчу.
Перші місяці проходили легко, молодята жили в своїй квартирі, продали свої однушки і купили двокімнатну, з великою лоджією, величезною, світлої кухнею.
Мрія, а не квартира.
Свекруха намагалася поселити у них Поліну, дівчинці зручніше з друзями гуляти, такий був аргумент.
Ігор парирував що потрібно не про гулянки думати, а про навчання. І з чого це вона повинна у них оселитися? На якій підставі?
Олена ж сказала, що вона не проти, але! Жити буде по її правилах. Ніяких мам і бабусь у вихованні дитини, тільки на вихідних, і то, вони з батьком головні, так як дитина буде жити у них. І велика частина виховання все ж ляже на Олену.
А мама з бабусею так, тільки побалувати по суботах, в неділю дитина повинна бути вдома. Потрібно підготуватися до уроків на понеділок, та й по неділях вони сім’єю ходять то в кіно, то в парк.
Бабусю такий розклад не влаштував. Що про це думала Ольга невідомо, швидше за все її і не ставили до відома. Поліна ж заперечила планам улюбленої бабусі.
До речі, незважаючи на замкнутість, Поліна добре спілкувалася з Оленою.
Але їй не подобалися закони за якими доводилося жити у мачухи, коли вона приїжджала на вихідні.
Ніяких булок, чіпсів, газованої води, цукерки і ті якісь корисні. Дивитися що вона хоче теж не можна, по телевізору. Тільки корисні передачі, в інтернеті довго не сиди, та й взагалі, посуд за собою мий, шкарпетки і білизну пери, ніііі.
Гаразд вихідні іноді, але постійно жити, вибачте.
Це не для Поліни. Нехай бабуся сама живе якщо хоче, вона з мамою краще, а до її “концертів” вона звикла і не реагує вже.
Коли до довгожданої дати залишалося трохи більше місяця, Ігор трохи соромлячись повідомив, що його мама приїде пожити у них, кілька місяців.
— Тобто, а що трапилося? Як це пожити у нас?
— Ну розумієш, малюк.
Мама все-таки доросла, досвідчена, вона допоможе по господарству і з дитиною, ну що ти… радіти треба
— НІ!
— Що значить ні. Це ж мама, зай!
— І що? Ти знущаєшся? Яка допомога? Я що зовсім безрука? Я сказала ні, або я поїду до своїх батьків, а ні, краще ти мені орендуєш квартиру, і ми будемо там жити з дитиною. А ви тут допомагайте один одному, можете Олю ще покликати, до купи, вона ж теж, досвідчена.
Ігор сказав матері що Олена категорично проти.
— А, не звертай уваги, це вона поки так говорить, а потім буде рада, що є допомога!
Вдома Ігор довго ходив колами, і зробивши серйозний погляд, сказав, що мама приїде коли Олена, поїде до приймального, все тут підготує.
— Що підготує, — з викликом запитала Олена?
— Ну все, що треба.
— І ще, зайченя, мама навчить тебе вареники готувати. Ти пробач, але вареники ти готувати не вмієш, ти ж знаєш, як я їх люблю, — з винуватим поглядом сказав чоловік.
— Вареники кажеш, – протягнула Олена, – ну-ну…
Повідомивши швиденько мамі, що Оленка вже не збирається йти на квартиру, Ігор помчав за улюбленими яблуками дружини.
Подзвонила свекруха і радісним голосом повідомила що вона, пригледіла розкладачку хорошу.
— Навіщо, — запитала Олена байдужим голосом, — у нас диван у вітальні, великий.
— Ну як же, я ж з Поліною приїду, нехай дівчинка звикає, що у неї така сестричка доросла, та розумна.
— Дівчинка?
— Ну у вас же дівчинка буде…
— А он воно що, ну-ну… А Оля?
— А що Оля?
— Ну, а вона де буде спати?
— Ееее, вдома…
— А чому не у нас?
Свекруха швидко відключилася.
А Олена подзвонила мамі, тому що сама вона впорається з цією ситуацією не могла.
Ігор ввечері привіз розкладачку, на якій буде спати його мама, стояти вона повинна буде на кухні, а поки постоїть на балконі.
Олена мовчала і про щось думала. Ігор почувався незатишно, але йому здавалося, що дружина заспокоїлася і справді буде рада допомозі його мами.
Батьки Оленки були молодими, вони працювали, чим вони могли їй допомогти, заспокоював себе Ігор. А мама на пенсії, часу вільного багато, ось хай і допомагає. Та й ображати маму не хочеться, вона ж від щирого серця.
До речі, коли на світ з’явилася Полінка, то вони з Ольгою, вони взагалі до мами переїхали, жили цілий рік. Це потім вже вона почала без перерви вишукувати причини для суперечки, і вони розлучилися.
На другий день увечері, приїхавши з роботи, Ігор був здивований тим, що по квартирі походжав тесть в треніках і в домашній футболці, а за його комп’ютером сидів Стьопка, молодший брат Оленки
— О, зятьок, проходь, мий руки, вечеряй і ходімо лоджію з тобою доробляти. А то без мене я дивлюся ти зовсім не впораєшся, до речі розкладачку треба дістати, я на ній спати буду, на кухні. А Стьопка на дивані поспить, сумує за Оленкою, сили немає. Нехай трохи біля сестри побуде
— Зай, а твій тато надовго? — запитав Ігор, коли вкладалися спати
— Не знаю, він у відпустці, поки все переробите, та й Степанкові з нами веселіше, — позіхаючи сказала Олена, — а що? Твоїй мамі значить можна з нами жити і допомагати, а моїм не можна? Тим більше, ти звичайно не ображайся, дорогий, але по господарській частині ти так собі. Ти ж знаєш як я люблю коли все зроблено, а не на соплях, вибач мене, бовтається. Ось тато тебе і навчить, всьому. І допоможе.
Минуло три дні, жили тим же складом.
Не хоче Ігор додому йти, так звик до тиші і спокою, а тут. Може сказати Олені, що не може так? Спробує, поговорить сьогодні.
— Уявляєш, Ігорчику, — говорить радісна Олена, — мама моя, коли з’явиться дитинка, теж приїде нам допомагати, правда ж чудово? А то що все на твою маму звалювати. А ще бабуся приїде, ой заживемо, правда Ігорчику? Всі родичі в зборі, ось помічників скільки, дідо ще приїде, — мрійливо сказала Олена.
— Іздеваешься?
— Ні, з чого б? Ми ж такі безпорадні з тобою, нам потрібні помічники…
—Мені набрид цей балаган, я хочу вдома відпочивати, хочу перебувати зі своєю сім’єю, а не спостерігати цілу армію родичів.
— Що? Тобто твоя мама у нас на два місяці з варениками це нормально, так? А мій тато це ненормально? Це балаган?
Ігор пішов грюкнувши дверима. Він довго ходив по вулицях, думав, думав.
— Мамо, не спиш?
— Ні, синку, а що таке?
— Мам, я тут подумав… ти не приїжджай, не треба. Ну, тобто, приїжджай звичайно, але не на два місяці.
— Що? Що? От дякую, синку, не потрібна матір вже, оце дякую…
— Мам, я все сказав, ніякої допомоги нам не треба, ясно? Я все сказав.
Ігор повернувся додому. Вдома було тихо, Олена читала книжку
— Привіт! А де всі?
— Додому поїхали…
— Зайчику, мама не приїде ну, тобто вона звичайно буде приїжджати. Пробач мені, га? Ну я телепень, пішов на поводу у мами. Я просто хотів як краще…
— Да ладно тобі, просто пам’ятай, що у мене теж багато… помічників.
Олена народила дівчинку, Світланку. Бабуся звичайно полюбила другу внучку, як без цього.
І була завжди на підхваті. Правда ніяк не могла “подружити” старшу внучку з молодшою, звичайно молодша внучка тягнулася до старшої сестри, та не відштовхувала, але радості великою не висловлювала.
До того ж трохи ревнувала тітку Олену, раніше ж вона тільки нею, Полінкою займалася, а тепер вся увага Світланці. Зате вони удвох вибираються, коли Полінка приїжджає, в торгові центри, гуляють, об’їдаються морозивом або їдять нелюбимий Оленою фаст-фуд, вони трохи, зовсім трохи, татові з бабусею знати про це не обов’язково.
А ще з тіткою Оленою можна поділитися тим, чим не поділишся ні з бабусею, ні з мамою…
Ольга вийшла заміж, ніби вже й розходилися кілька разів, Полінка між іншим згадала.
А в загальному всі дружно живуть, і свята разом святкують. начебто ніхто ні на кого не ображається.
До речі, вареники Олена навчилася ліпити. а Ігор тепер відразу все робить, ну там цвях прибити, або що по господарству, а то хіба мало, помічники то поруч…
Якось так.
Автор: Mаврикій де Mонбазон.
Фото ілюстративне.