Гнатове кохання.
— Так, на сьогодні я все закінчив, — бурмотів Гнат, вимикаючи робочий комп’ютер. На годиннику була рівно п’ята година вечора. — Всім до побачення, я побіг.
— Помітили, наш колега, який раніше йшов пізніше за всіх, почав йти найпершим? — Глузливо запитала Людмила. — Не інакше, як знайшов собі дівчину.
— Гнат? Дівчину? Та нізащо не повірю, – відмахнувся Євген. — Я його не один рік знаю, він не здатен на серйозні стосунки. Пам’ятаєте, що Гнат заявив на корпоративі?
«На світі занадто багато красивих жінок, щоб вибрати одну і прожити з нею все своє життя».
— Та чого ви? Що, людина не може закохатися? — Заступилася за хлопця Людмила.
— Швидше рак на горі свисне, ніж Гнат одружиться.
Гнат, не знаючи, що став центром офісних пліток, поспішав на довгоочікувану зустріч. Він чекав її цілий день, мріючи, як об’єкт його обожнювання мило посміхнеться і простягне руки для обіймів.
Найбільше хлопцеві не подобалося те, що Міла ніяк не хотіла дати йому свій номер телефону.
— Я не користуюсь телефонами, – розводила руками дівчина. — Мене не любить техніка, відразу ламається. Але я обов’язково чекатиму тебе в парку, що б не сталося!
І чекала ж! Незалежно від погоди чекала! Будь-якій людині це здалося б дивним, але тільки не по вуха закоханому хлопцеві.
У гості вона теж йшла досить неохоче, явно віддаючи перевагу прогулянкам на свіжому повітрі. Її було неможливо вмовити навіть просто зайти в кафе, і познайомитись з його друзями вона категорично відмовлялася.
Гнат не хотів помічати її дивакувату поведінку. Він біг на зустріч, з кожним днем більше захоплюючись Мілою.
— Не знав, що ти став поціновувачем поодиноких прогулянок. І що ти віддаси перевагу їм, а не спілкуванню з сім’єю, – докірливо сказав брат, насилу затягнувши Гната на ювілей їхнього родича. – Я вмовляв тебе майже тиждень!
— У мене були справи, — огризнувся хлопець, з тривогою поглядаючи на годинник. Нехай сьогодні був вихідний, але ж Міла чекає на нього! А він навіть не може повідомити їй, що затримається.
— Справи? — розсердився чоловік, не впізнаючи в цьому хлопцеві свого молодшого брата. — Вештатися парком? От які тепер у тебе справи? Я б зрозумів, якби ти гуляв з дівчиною!
— Я й був там з дівчиною! З найкрасивішою і найчарівнішою дівчиною, яку тільки можна було б уявити! – гаркнув у відповідь Гнат. Він не хотів розповідати про свої стосунки, але якщо вже склалися такі обставини.
— І як виглядає твоя мрія? — Якось дуже обережно поцікавився Стас, з тривогою дивлячись на хлопця.
— Цю красуню неможливо описати словами, — мрійливо протягнув Гнат, не помічаючи, як насторожено перезирнулися батьки з братом. — У мене є фото! Та воно не зовсім вдале. Просто Міла не любить фотографуватись! — Сказав він і поліз за телефоном. Відкрив галерею, кілька секунд помилувався своїм коханням, і неохоче повернув екран до сім’ї. — Ось вона. Красуня, правда?
— І як давно ви знайомі? — Стас змінився в обличчі.
— Кілька місяців. Зіткнулися на пробіжці. Я вас потім з нею познайомлю. А ось дивіться, ще фото.
Брат промовчав, підвівся і рішучим кроком попрямував до матері. Вони щось обговорювали, тихо, майже пошепки, кидаючи при цьому дивні погляди на Гната.
Того вечора хлопець так і не потрапив до парку. На нього чекало інше, не надто приємне місце. На всіх фотографіях, які гордо продемонстрував Гнат, він був один. Жодної дівчини там навіть поруч не було.
— Відпустіть мене, – кричав хлопець. – Я абсолютно здоровий! На мене чекає Міла!
— Де ж вона на вас чекає? — спокійно поцікавився літній чоловік у білому халаті, роблячи записи в історії.
— У парку!
— Так? Ви у цьому впевнені? – фахівець кинув промовистий погляд у вікно. Надворі вирувала негода. Стіною лив дощ, спалахувала блискавка, вдалині гримів грім.
— Упевнений, вона чекає на мене! — Гнат був явно не в собі, і лікар вигукнув своєму помічникові, даючи тому зрозуміти, що пацієнт явно потребує заспокійливого.
— Ти не прийшов, — пролунав розчарований жіночий голос.
— Вибач, люба! – хлопець радісно схопився з ліжка, до якого був прикутий останні десять годин. Ремені якось непомітно розстебнулися. — Я хотів, але мене обманом затягли сюди і не відпускають!
— Ходімо зі мною, — сказала дівчина і задоволено посміхнулася, коли Гнат пішов за нею без жодних сумнівів. – Нам буде добре разом…
Юнак йшов, навіть не замислюючись, чому не прямує до дверей.
Фото ілюстративне.
