Breaking News
Увечері наступного дня Надія, ошатна та гарна, з хвилюванням переступила поріг зазначеного закладу. Звичайно, вона дуже хвилювалася — а раптом він маленький, товстий чи лисий. Як тоді йому відмовити
Мама засмутилася. Допила свій чай і пішла з нашого дому. Три дні не приходила в гості. І я не йшла. Зате Остап з Юрком навідувались. Принесли їй продукти, випили чаю. А ввечері вмовляли мене піти до неї помиритись
В селі жаліли Оксану, що так собі життя спаскудила, але вже не стара діва, бо дитина – то надія і радість. Але ніхто вже її заміж не візьме. Так, ніби, її перед тим хапали
Я випадково клацнула лайк хлопцю з однією фотографією. Зазвичай так не робила, але відмінити вже не можна було. Я вирішила, що то так треба і ми поїхали до торгівельного центру
Любов Василівна рушила до ванної кімнати. Вона вже взялася за дверну ручку, коли почула з ванни щось підозріле. Шурхіт та інші звуки
Життєві історії
Ім’я батька врятувало його дітей

Колись жила сім’я: батько, мати та п’ятеро дітей. Батько був головою колгоспу, всі його поважали. Коли почалась війна у батька була бронь, але йому було встидно, що молодих хлопців на фронт відправляє, а сам відсиджується у тилу. Не зміг він ховатися за спинами молоді та пішов у вересні воювати, але незабаром батька не стало, а мати, як отримавши таку чорну звістку, відійшла в засвіти слідом за батьком.

Найменшому, Захарчику, тоді було п’ять рочків, найстаршій сестрі, Любаві, тринадцять тільки виповнилось. Залишись сиротами, але тримались один одного та протягнули разом усю війну. Якось вижили.

Та опісля легше не стало. Коли з села вижали всі соки, стало зовсім тяжко. У них дивом залишилась корова, з молока якої вони збивали масло. Його забирала держава замість податків. Старший брат випасав колгоспне стадо. Годували обіцянками, що розрахуються з ним зерном. І він пас те стадо з ранньої весни до самих заморозків, скільки ставало сил і скільки було де пасти. Та коли прийшов до правління з ним не розрахувались, не дали того зерна, сказали: «Немає. Йди собі».

Він повернувся додому та плакав. Його там чекали менші. Всі мовчали, він плакав і не знали вони як бути. Зима була вже на порозі і як її пережити залишалось лишень гадати.

У відчаї Захарчик написав листа до діючого голови колгоспу. Від імені їх батька.

«Будьте здорові, земляки! Пише вам ваш бувший голова колгоспу, а нині офіцер армії, Даниленко Максим Іванович! Не міг раніше зв’язатись, виконував таємне розпорядження головнокомандуючого. Як повернусь, розповім усе. А доти негайно доповідайте мені, як моя сім’я, чи живі вони, здорові, чи все у них є?..» А зворотню адресу вказав Захарчик – Стерлітамак. Навмання вказав, знайшовши у коробці старий батьковий лист туди. Скопіював почерк та перевів печатку на конверт.

Поштаркою на селі працювала дівчинка, їх родичка, яка вчилася у третьому класі. Вони покликали її почитати казки та підсунули у сумку того листа, а вона й не помітила і занесла до колгоспу.

Тим же вечором ні з того ні з чого завітав до сиріток нинішній голова Романюк, а з ним директор школи. Начебто оглянути як живуть. А потім й сусіди підтягнулись, чутки ж бо швидко розійшлись. І всі приговорювали: «Радійте, батько ж ваш живий таки!»

Наступного дня у двір заїхала підвода до верху заповнена зерном. Візник навіть сам перетягав ті мішки до комори. Ось так вони й вижили.

Батька не стало та не міг врятувати своїх дітей.

Врятувало його ім’я.

Фото ілюстративне, з мережі.

You cannot copy content of this page