Breaking News
Невідомо, скільки б продовжувався такий стан, але Алла одержала запрошення до нотаріуса. І дізналася, що і дачу, і «Волгу», що залишилася після батька, і всі сімейні цінності мати заповіла Вадиму. Документ був написаний того дня, коли Алла пішла до Олега. Відтак знайшла товсту пачку листів Вадима
Тишу в кабінеті перервав сигнал на мобільному телефоні чоловіка, що лежав на столі. Оксана не мала звички «ритися» в його телефоні, бо завжди довіряла коханому. Однак вирішила глянути, може, там щось термінове. Побачене і прочитане остаточно збило з пантелику: «Я все підготувала. Думаю, вона не здогадається. Вечір має бути незабутнім». І відправник – «Ланочка».
У неділю вранці на Таниному подвір’ї на все село вигравали музики. А дівчину під гіркі весільні пісні вдягали у вельон. Мати радісно благословила доньку, хоч не розуміла, чого дитина така зажурена, куди подівся її дзвінкий сміх. Хоч би не заслабла? А коли у двір під весільний марш зайшли гості молодого, всі замовкли
Йде втомлена жінка з роботи, тягне важкі сумки, по дорозі заскочивши в магазин. «Що ж, – питаю, – так надриватися? Невже допомогти нікому?» «Та є кому, – відповідає. – Два сини вдома. Одному – двадцять сім років, іншому – тридцять один рік. Вперлися в свої комп’ютери, ніяк не витягнути. Зараз прийду, почнуть по пакетах лазити, хапати на ходу. Хоч би одружилися чи що? Все легше було б»
Іра мовчки розігрівала вечерю. Мовчазну тишину порушило сповіщення в її мобільному. На екрані висвітився невідомий номер. Відкрила повідомлення і застигла на місці. Це були світлини
Життєві історії
Іра мовчки розігрівала вечерю. Мовчазну тишину порушило сповіщення в її мобільному. На екрані висвітився невідомий номер. Відкрила повідомлення і застигла на місці. Це були світлини

Небо гуркотіло і здригалося від потужного грому, безжально, зусібіч кидалося блискавицями. Вони загоралися десь високо-високо і розсікали темне нічне полотнище.

У таку негоду добрий господар і собаки на вулицю не випустить. Ані живої душі навколо. Лише вона – в тоненькому літньому платтячку, яке через безперервний дощ прилипло до неї, що трусилося від холоду і страху перед незвіданим майбутнім.

За матеріалами – Наш День.

У той день Іра, як і щодня, з усмішкою у прибраній оселі та ароматною вечерею за столом чекала на повернення з роботи чоловіка. Він затримувався. Майже на годину. А коли зачинив за собою вхідні двері, одразу ж пішов у душ.

Іра мовчки розігрівала вечерю. Мовчазну тишину порушило сповіщення в її мобільному. На екрані висвітився невідомий номер. Відкрила повідомлення і застигла на місці. Це були світлини, на яких її чоловік зі співробітницею.

Поки Андрій приймав душ, Іра збирала свої речі. Зустрілися в коридорі. Він спершу здивовано глянув, а потім пішов у наступ і, замість того, щоб попросити вибачення або, принаймні, щось намагатися пояснити, вилив на дружину купу бруду:

— А що ти хотіла? Я — успішний бізнесмен, мною захоплюються красиві дівчата. А хто ти така? Сіра мишка? Ти ні з чим до мене прийшла, ні з чим і підеш.

Опустивши голову, обважнілу від сліз, що застигли в очах і ось-ось мали пробитися назовні, Іра вийшла, назавжди зачинивши за собою двері.

У парку вона дала волю сльозам. Не знає, як довго сиділа отак на лавочці й оплакувала свою долю, як раптом небо, немов у змові з нею, почало кидатися блискавицями. Їй було страшно, але вороття назад немає. До чоловіка вона не повернеться. Більше нікуди іти їй, сироті, але світ не без добрих людей. Тепер вона мусить бути сильною.

…Андрій знайшов її. Через десять років. Життя добряче випробувало їх. Іру воно зробило сильнішою і впевненішою в собі. Він же, маючи багато, практично все втратив. Як і віру в себе та в свої сили. Тепер він дедалі частіше згадував про неї, свою дівчинку, яка любила його і багато йому прощала (непростимою, як виявилося, для неї була тільки зрада) і завжди вірила в успіх свого чоловіка. Не розумів і не усвідомлював і тоді цінності її щирих почуттів і того, що так він легко відпустив і втратив, що зруйнував своїми руками.

Андрій стояв на порозі будинку Іри. Вона не впустила його в свій дім. Говорили на вулиці. Андрій не міг відірвати погляду від колишньої дружини:

— Ти… ти стала ще красивішою, ніж у юності. Прости, я таким бовдуром був. Давай почнемо все спочатку.

— Давно простила. Але між нами все закінчилося ще в той далекий вечір. У мене – сім’я, коханий чоловік, який ще жодного разу нічим не дорікнув мені. І… ти знаєш, як би це дивно зараз не прозвучало, я навіть вдячна тобі за те, що не зупинив мене тоді. Це стало поштовхом у нове життя – без фальші, брехні, без домінування грошей над щирими почуттями. Прощавай.

Андрій пішов, як побитий собака. У вухах гуло від її слів. Це вже не та Іра, яка колись була без пам’яті в нього закохана. Вона змінилася. Стала сильною і самодостатньою. А чого досягнув він без неї? Та нічого. З того часу в нього все пішло шкереберть. Він втратив усе. Та, інша, втекла, коли він збанкрутував. Друзям теж став нецікавим. Вже декілька разів змінював місце проживання, хотів почати все спочатку, та від себе не втечеш.

Відколи прогнав Іру весь його хиткий і фальшивий світ став перетворюватися в руїну. Занадто пізно він це усвідомив.

…Уже світало. Ранні пташки весело щебетали про прихід нового дня. Усі раділи, метушилися в своїх щоденних клопотах. Тільки Андрій нікуди не поспішав. Він усю ніч просидів на лавочці у сквері. Багато думав, згадував, аналізував своє колишнє нікчемне життя. Він не знав, як житиме далі, бо всі ті десять років на денці його серця ще жевріла надія повернути колишню дружину. Вчора надія згасла. І винен у всьому він.

Андрій неквапом піднявся з лавки і пішов уздовж скверу. Чоловікова тінь щоразу віддалялася, поки не розчинилася десь у натовпі, як і тінь минулого, що ятрила його, колись черстве, серце…

Автор – Оля ГЛАДЧУК-ПОПАДЮК.

Фото – ілюстративне.