Так би мовити, головою їхнього сімейного клану, від якого до того ж вони всі залежали матеріально, хоч той уже й продав свій бізнес, пішов на відпочинок.
Це Дід купив кожному з трьох братів по квартирі, дав стартові, щоби хлопці зайнялися кожен своєю справою. Це дід збудував їхній заміський будинок.
Загалом це був дім діда, він його збудував, коли ще керував своєю компанією. Безглуздий великий будинок, що більше нагадував невеликий замок. Але тоді була тенденція у девелоперів – «дорого-багато». На сучасний погляд мало простору, мало скла, зате надійно. Земельну ділянку там тепер не купити простій людині. Дідусь ще тоді все прорахував зі своїм чуттям та хваткою.
Хватка у нього в 90-ті розвинулася як у бультер’єра. Причому й схожий на голодного і злого буля. Невисокий, кремезний, з оскалом, який лише через незнання чи повну наївність можна прийняти за посмішку.
Партнерів через відсутність конкурентів тиснув натиском. Вмів ризикувати, програвати та робити висновки. Свою ахіллесову п’яту – доньку, він ще в середині 90-х відправив до ситної та безпечної Європи. Разом із зятем та двома малолітніми онуками. А ось дружину зберегти не зміг. Поплатилася замість нього, сівши до його «начиненого» джипа. Після чого зовсім очерствів душею. Колишній бойовий офіцер, який став непотрібним при сплеску демократії та занепаді армії, він продовжував воювати, але вже у бізнесі та за своїми правилами.
Згодом усе в країні увійшло до спокійного русла, і він трохи розслабився. Покликав доньку з онуками. Доня суперечити батькові не наважилася, хоча на той час вже розійшлася з чоловіком, народила третього сина – Іванка від латиноамериканця і полюбила спокійне життя в Європі. Туди і повернулася через кілька років, просто втікши, залишивши своїх синів батькові.
Зараз іноді дзвонить і вже з легким акцентом наприкінці року вітає своїх «хлопчиків» із Різдвом. Про дні народження та Новий рік забуває часом. Дідусь про неї з того часу не промовив і слова. Викреслив із життя.
У тому заміському будинку з вежами та численними кімнатами вони й росли. Вважали своїм і мали договір. Як би Дідусь не розпорядився спадщиною, будинок залишиться спільним і продавати його не будуть за жодного сценарію. Залишать як родове гніздо. Те, що дід міг зробити сюрприз зі спадщиною, вони приблизно здогадувалися. І не мали великих надій на його гроші. Але, незважаючи на те, що Дід рідко жив за шаблоном, вони знали, що будинок для нього дорогий, і він його чужим не передасть.
До речі, метод батога та пряника у вихованні онуків він використав сповна.
Що коштувала вимога – перший рік навчання кожному прожити у студентському гуртожитку без доступу до сімейних грошей! Хочеш, підробляй, хочеш на підвищену стипендію тягнись. Зовсім голодно? Приїжджай на вихідні додому, підкріпись, візьми з продуктових запасів що-небудь. Але ні копійки з дідової кишені! Впорався? Тоді вже квартиру та інші блага від доходів, що приносив бізнес Діда.
Іавнко, що від свого невідомого батька успадкував смагляву шкіру та пластичність, той взагалі в клубі ночами танцював, щоб вижити той свій перший рік. Брати посміювалися і теж не поспішали допомогти. Самі школу виживання проходили свого часу і дещо зрозуміли.
Загалом, до правил і характеру Діда брати звикли і вміли пристосуватися, але те, що зараз творив Дід, це руйнувало всі їхні плани на перспективу. Дід привів у хату, їхню хату, нову господиню! Дід не молодий, але для проблем з пам’яттю наче рано.
Під час суботнього сімейного збору, він посадив її поряд із собою та представив Любцею.
Так і сказав – звикайте, що Любця буде зі мною до останньої години! Нічого пояснювати не буду, розпитувань не терпітиму.
Помічниця по дому, жінка, яку найняли через агентство, вже вимуштрувана Дідом і тому ніякої ясності не внесла, як брати її не допитували. Ну, хіба що дізналися, що Любця переїхала з однією валізою та сумкою тиждень тому. Свою кімнату закриває на ключ і прибирає там сама. По господарству нічого не робить, весь час поруч із дідом. У шахи грають або в кімнаті закриваються.
Наче й порадіти за Діда треба, не зовсім егоїсти ж брати, та тільки Любця розширювала владу, і вже ставало зрозуміло – від кози їм хвіст, а не спадщина після Діда!
Явно крутить вона колись залізним Дідом, як хоче. Могла перервати візит братів під приводом, що втомилася і їм із Дідом настав час відпочивати. А могла взагалі зателефонувати і сказати – сьогодні не приїжджайте, у нас неочікувані плани з’явилися. А то й зовсім поїхали кудись на два тижні, навіть не попередивши.
Питання ставити – собі дорожче. Тоді Дід просто гаркнув: – я що, звітувати перед вами маю?! А то міг і осадити жорсткіше.
– Що роти кривите на Любцю? Заздрісно, слинку пускаєте? Та в жодного з вас такої красуні і не було!
А та й справді була гарна. Струнка, синьоока, без цих нарощених вій і накачаних губ. Навіть нігті незвично короткі та без яскравого лаку. Відвикли братик від подібного, у їхньому оточенні всі інші дівчата. Гарніші, але однотипні всі настільки, що переплутати можна. А таку ні з ким не сплутаєш. Дід не втратив хватки із віком. Дівчина за ним хвостом ходить, завжди з усмішкою до нього. І теж Дідом називає.
А той почав здавати на очах. Мабуть всі сили та соки з нього ця молодиця витягує. Діда шкода, хоча він не сприймає до себе жалості. А тут взагалі, наче хвіст павич розпустив. Чепуриться, іноді Любцю свою приобніме, щоб онуків позлити.
Сміється, а в руках уже тремтіння проявляється. Почав віддалятися від усіх. Вже не скликав усіх на вихідні, закинув рибалку.
Останній місяць перед тим, як його не стало, він зовсім відвадив онуків від дому. Коли скорботна звістка дійшла до братів, що Діда більше немає, вони їхали за місто з диким бажанням розірвати цю Любцю, що звела їхнього Діда з цього світу. І начхати на спадщину, навіть на будинок. Навіщо він їм без Діда?
Але весь їхній запал і вся агресивність відійшли на другий план, коли вони побачили, як він змінився за останній місяць! Який там бультер’єр… І річ явно не в Любці. Та провела Діда разом з братами та матір’ю, що прилетіла, а потім попрощалася і поїхала з однією валізою. Договір із Дідом було закрито.
***
Довго з її кімнати вивітрювали запах ліків. Там вона проводила всі процедури, там, біля ліжка стояла її кушеточка, на якій вона спала, коли Діда відпускала біль після уколу. Паліативна медсестра з проживанням вона була, і одна знала, чого йому вартувало не показувати свою слабкість. Поважала за твердість характеру, навіть обіймашки прощала. Розуміла Діда.
Не одразу, але, як відійшли від втрати, двоє молодших кинулися її шукати. Старший брат на той час був одружений, і тому не суперник їм був. Середній відступився – не по зубах йому Любця виявилася. А ось Іванко своєю наполегливою, той зумів Любу завоювати. Вона сміється, каже, що Дід їй це пророкував. Чуття в нього, як у бультер’єра, це точно. І онуків він добрих виховав.
