Є у мене одна знайома, пенсіонерка.
Життя склалось, але з особистим не надто. Заміж вийти вчасно не вдалось. Жила собі одна. Не розкошувала, але й не на одному хлібові з маслом сиділа.
І раптом, о диво, коли виповнилось майже п’ятдесят, на одному святі зустріла чоловіка.
Зійшлися, життя почало вибудовуватися потихеньку. Жили в злагоді і мирі, поки не з’явилися його онуки.
Спочатку подарувала йому онуків його старша дочка. Забігли в гості, показали онука, посиділи чаю попили. На тому і все до пори до часу.
Але ж онук почав підростати, потрібна була безкоштовна няня. Спочатку інколи: один раз принесли на кілька годинок, потім якось на цілий день, а потім і на всі вихідні дитину віддали. І переросло таке в звичку, ба навіть в обов’язок.
Гаразд, пережили …
Далі почався морок, для моєї подруги.
Онук виріс і пішов у школу, школа поруч з будинком, де живе моя знайома з чоловіком. Після школи забіжить, змете все з холодильника, і з плити (те, що наготовлено на цілий день).
Потім у внука басейн. Прибіг, знову – нагодуй, одяг покидав, прибери за ним, та ще ж наглянь, щоб уроки зробив.
А до всього хорошого, чоловік, гроші перестав давати. у нього ж діти і внуки тепер є.
— Донці три тисячі віддав, вона телевізор купує. Ну ти ж розумієш, я повинен допомогти.
Іншого разу уже онуку планшет потрібен, або меншій донці нове пальтечко до сезону. А моя знайома сама продукти за свої купує і комуналку оплачує. Прекрасно, що є підробіток, але ж тут уже й задумуватись починає. А чому вона. власне, повинна абсолютно чужих їй людей обслуговувати і годувати.
Все частіше згадує, як прекрасно і тихо жилось, до зустрічі з чоловіком. Просить у мене поради, як бути. А я й не знаю. Чи потрібен їй у п’ятдесят кавалер з таким “багажем”?
Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
