Ангел прилетить в понеділок. Іван коротко стрижений, високий і сухорлявий. Першу, злегка пожовклу, ялинку хтось уже встромив в сніг біля під’їзду.
– Навіть мішуру толком не зняли, – подумав двірник.
Іван схопив деревце за стовбур і потягнув до сміттєвих баків. На снігу залишилися ледь помітні сліди його валянок, і обсипаної хвої. Чоловік зібрався опустити ялинку до залізного ящика, як раптом побачив на нижній ялинової гілці іграшку. Виявилося, це саморобний ангел, зроблений з кольорового паперу і картону. Двірник зняв з гілки іграшку, похитав головою і машинально сунув в кишеню куртки.
– Завтра Різдво. Зовсім забув!
Під запаморочливий звук сирени до під’їзду, скриплячи гальмами, під’їхала «швидка». Іван покинув відкидати сніг і сперся на лопату. Медбрат, з валізкою в руках і розхристаному білому халаті, недбало гукнув:
– На якому поверсі двадцять перша?
– На сьомому.
Медбрат зник в під’їзді. Хвилин через двадцять він вийшов, і не один – слідом за ним бігла жінка, що тримала на руках укутану в ковдру дитину. Жінка сіла в машину, дверцята зачинилися і «швидка» виїхала з двору. Іван глибоко зітхнув. Він розчистив останню доріжку, знятою рукавицею витер з лоба піт і відніс лопату в підсобку.
Іван давно жив один – скромно і нудно. Після розлучення з дружиною оселився в «однокімнатній». Про нові стосунки і думати не хотів. Двірник повісив куртку, поставив валянки ближче до батареї, вигріб з кишень дріб’язок: ключі, сорок гривень новенькими монетами, шматок мотузки. А ось і ангел …
У іграшки пом’ялися паперові крила, блакитне плаття по краю надірвалося.
– Бідолаха!
Іван поклав іграшку на стіл, розгладив долонею, замислився.
– Треба їхати в село, до матері. Чого я тут поневіряюся? Чужий я в цьому місті.
У двері раптом подзвонили. На сходовому майданчику стояла та сама молода жінка з двадцять першої квартири. Тепер Іван міг розгледіти її трохи краще. Невисока, мініатюрна. Волосся світле, блакитні очі.
– Вибачте, я бачила вас у дворі. Розумієте, я ключі загубила. Мабуть, впустила в сніг. Ви не знаходили?
– Ні, але можна пошукати.
Удвох вони обнишпорили весь двір – ключів не було.
– Що ж робити? – жінка виглядала розгубленою і засмученою.
– Зараз щось придумаємо.
Іван акуратно підчепив двері двадцять першої квартири, зробив кілька хитрих і лише йому відомих рухів і – бац! Двері піддалася.
– Спасибі вам! А я – Катя. Вибачте, чай не пропоную. Мені в стаціонар потрібно повернутися.
– Щось з дитиною?
– Дихати важко йому стало, щось спровокувало. Не треба було ялинку ставити.
– Від ялинки – це навряд чи, – похитав головою Іван.
– Як же я тепер квартиру відкритою залишу?
– Якщо довіряєте, можу залишитися.
– Правда? Ой дякую! Я швидко. Відвезу дещо дитині і повернуся.
Катя вибігла за двері, на ходу застібаючи пальто. Іван залишився один. Він обережно заглянув в кімнату. Це була дитяча. На підлозі стояли машини, дерев’яний конструктор, літак. На журнальному столику акуратними стопками, лежала кольоровий папір і картон. Поруч – клей і фломастери. Шість таких же саморобних янголів, схожих на того, що залишився в його квартирі, лежали на столі. Іван узяв того, що був з краю. У іграшки не було обличчя. Мабуть, хлопчик не встиг намалювати.
Іван заглянув на кухню. На столі – розсипане печиво, келих остиглого чаю, обгортки від цукерок. Чоловік сів на кухонний стілець і прикрив очі.
– Ну як ви тут, не нудьгували?
Катя зняла чоботи, повісила на вішак пальто.
– Іванку вже краще. Але сказали, що днів п’ять треба полежати.
– Іванко?
– Так, мій Іванко. Йому п’ять років, скоро в школу … Вибачте, забула запитати, а вас як звати?
– Іваном.
– Ой, ось так збіг! – А ваш син, я дивлюся, талановитий?
– Ще який! Бачили його іграшкових янголів?
– Вибачте, підглянув. Вам би до моря треба.
– Було б потрібно…
– Ну, піду я. Щасливого Різдва!
– І правда – Різдво! Давайте хоча б чаю разом поп’ємо. Я стільки незручностей вам заподіяла.
– А давайте! Я скоро повернусь. У мене і сир є, і печиво.
Іван повернувся з продуктами, акуратно виклав їх на стіл.
– А це передайте Іванку. Іван простягнув господині квартири паперового ангела.
– Де ви його знайшли? – Катеринине обличчя витягнулося від подиву.
– Він був прив’язаний до ялинової гілочки.
– Ось воно що! Іванко так засмутився, коли не знайшов іграшку. Він зробив до Різдва сім паперових янголят і кожному дав ім’я. Це перший ангел, його звуть Понеділок?
– Ну і фантазія у вашої дитини!
Катя посміхнулася: – Вам чаю міцніше або як?
– Міцніше, Катю.
Минуло п’ять днів. Катя з Іваном забирали малого з стаціонару.
– Ти хто? – запитав хлопчик, розглядаючи Івана.
– Я – Іван.
– І я.
– Іване! – хлопчик простягнув пухку долоню.
Маленький Іван був світловолосий і блакитноокий, як мама.
– А це, Іванко, твій зниклий Понеділок. – чоловік дістав з кишені ангела.
– Звідки ти його взяв?
– Він прилетів на Різдво, прямо до мене в кватирку. Твій понеділок сам мене знайшов.
– Дякуємо!
Влітку Катя і два Івана поїхали до моря. Здається, це сталося в останній понеділок серпня.
Колмогорова Наталя.
Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
