Життєві історії
Колись ми жили дуже бідно, а мені, жінці при надії, захотілося червоної ікри, ну, ось до сліз захотілося, якщо не з’їм, то просто не витримаю, і чоловік на наступний день вручив мені заповітну баночку

Якось під час сварки з чоловіком, я заявила, що вимагаю розлучення. Чоловік мовчки розвернувся і пішов.

А я сиділа спочатку шкодувала себе, потім вишукувала недоліки в коханому, щоб виправдати свої слова. Але спогади зрадницьки спливали і все сильніше переконували мене в моїй неправоті.

Пам’ять в цей час підкидала нові епізоди з минулого: ось він безглуздо і кумедно зізнається мені в коханні, а тут несе мене на руках, тому що я зламала палець на нозі, коли ми з ним бавилися і обливалися водою, як діти, а тут він робить мені пропозицію, зовсім не урочисто, лежачи зі мною в обнімку на старому дивані.

Колись ми жили дуже бідно, а мені, жінці при надії, захотілося червоної ікри, ну, ось до сліз захотілося, якщо не з’їм, то просто не витримаю, і він на наступний день вручив мені заповітну баночку.

А коли чоловік вперше побачив нашого сина, він плакав, як дитина і тремтячими руками гладив його крихітні ручки, не міг повірити, що тепер він тато.

Пам’ятаю, як він готував мені вечерю, тому що я втомилася з дитиною і цілий день нічого не їла, а він прийшов втомлений з роботи і став до плити, щоб нагодувати мене.

Або як ми з ним всю ніч по черзі намагалися заспокоїти сина і чоловік заснув з ним руках, так і спав сидячи в кріслі, поки я не забрала дитину.

Від потоку думок мене відволік звук дверей.

– Ну що? Будемо розлучатися чи чай пити? Я тобі твої улюблені цукерки купив.

– Давай пити чай.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання заборонений!