В день весілля Соня і Микита стояли біля під’їзду і розгублено дивилися один на одного. Таксі спізнювалося, а всі родичі, у яких були свої автомобілі, вже давно поїхали до РАЦСу. Стрілка на годиннику невблаганно відлічувала час до реєстрації.
Раптом зупиняється авто. Виходить молодий хлопець, трохи старше Микити, направляється до під’їзду, але раптом зупиняється і дивиться на перелякану Соню.
– Можливо, вам потрібна допомога?
Незнайомець дивився тільки на дівчину, але не встигла Соня відкрити рот, як наречений її випередив:
– Ви можете довести нас до РАЦСу? – запитав Микита.
– Звичайно, – не роздумуючи, відповів хлопець.
Обережно, щоб не пом’яти розкішну весільну сукню, Соня влаштувалася на задньому сидінні. Микита сів поруч з нею і взяв за руку. Машина їхала знайомими вулицями, по яких Соня ходила тисячі разів, але ще ніколи їй не було так тривожно. Ні, в своєму виборі, в Микиті, вона була впевнена. Лякала сама весільна церемонія. Ось якби просто втекти. Тільки вдвох.
Раптом водій зупинився і кудись вийшов. Соня і Микита обмінялися здивованими поглядами. Але вже через пару хвилин хлопець повернувся з букетом тюльпанів. Простягнув його Соні:
– Це вам! – тепло посміхнувся він. – Вітаю.
– Дякуємо! – Соня посміхнулася у відповідь.
– Мене, до речі, Владом звуть.
– Соня.
Коли вони пригальмували біля РАЦСу і, подякувавши небайдужому водієві, вийшли з машини, подруга захотіла взяти у Соні квіти, щоб ті не заважали. Але наречена тільки похитала головою. Чомусь їй не хотілося відпускати тюльпани.
Минуло десять років
Соня з дітьми спізнювалася в аеропорт. Її чоловік, Микита, сильно потовстів постарів, але шалено багатий, намагався додзвонитися до особистого водія. Той не відповідав.
– Ну розберися, ти ж крутий! – спересердя вигукнула Соня.
Микита викликав таксі.
Коли біля будинку зупинився автомобіль, Соня була вже роздратована до межі. На слова водія, що пам’ятає її, вона відповіла досить різко:
– А я не пам’ятаю! Обслугу не запам’ятовують.
Вже через хвилину вона затамувала подих.
– Ну як же, – без злості посміхнувся водій. – Весілля, букет.
Почувши це, Соня згадала все, навіть ім’я. Влад.
Минуло двадцять років
Соня вийшла з дорого салону і попрямувала до таксі. Стежити за собою – остання радість, яка у неї залишилася. Чоловік пішов до молоденької дівиці, діти виросли, працювати матеріальної потреби не було, а всі хоббі Соня давно закинула.
– Ой, – здивувалася вона, коли таксист відкрив перед нею двері, – це ж ви Влад, вірно?
– Ви мене впізнали, Соня? – зрадів чоловік.
Всю дорогу вони проговорили. Біля будинку Соні Влад попросив її почекати кілька хвилин в машини, а сам кудись пішов. Повернувся він швидко… з букетом тюльпанів.
А через пів року Соня погуляла на своєму другому весіллі. Наречену Влад відвіз до РАЦСу на власній машині.
Правду кажуть, від долі не втечеш.
Передрук без посилання на hot-news – заборонений!
Фото ілюстративне – wesele-slub
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
