Мені складно про це писати, але хочеться застерегти дівчат, які могли б потрапити в таку ж ситуацію. Можливо, моя історія надихне і дасть їм сил змінити своє життя на краще.
Я росла в сім’ї, яка на вигляд здавалася цілком звичайною: мама – педагог, а батько-шахтар. Але насправді це було зовсім не так. У моєму будинку постійно були розмови на підвищених тонах. Батьки любили приймати гостей. Застілля ніколи не обходилися без чогось “гаряченького”, а продовженням банкету зазвичай були безсонні ночі і татові руки, які шукали як б виховати дружину. Пам’ятаю, як я маленькою дівчинкою стояла на колінах і молилася Богу, щоб це скоріше закінчилося. Стільки часу пройшло, а у мене і зараз коліна трясуться при цих спогадах. Одним словом росла я в напруженій атмосфері з чітким переконанням, що всі чоловіки не такі, як потрібно і що я ніколи не вийду заміж.
Коли я виросла, то з величезною радістю втекла вчитися в інше місто. Там і зустріла хлопця. Закохалася в нього по вуха, а він, на жаль, любив не мене, а погуляти. Спочатку я прикидалася його другом, потім коли він почав відчувати до мене симпатію я зробила помилку – я спеціально залетіла від нього. Ніколи так не робіть! Крім свого життя і життя свого чоловіка ви ризикуєте ще й життям невинної дитини.
Він одружився на мені. Я перемогла! Я була така щаслива, що він мій і що він зі мною. Але я абсолютно не подумала, що ні штамп, ні мій живіт не змусить його мене полюбити. А поки я раділа.
Я намагалася бути хорошою дружиною: у всьому його догоджати і була йому швидше мамою, ніж коханою. Закривала очі на його гульки з друзями. Потім прийшов у світ наш син. І обходити і догоджати мені доводилося малюка. До слова особливої любові до сина мій чоловік не виявляв. Але мені це було не важливо, головне, що він був зі мною.
На тлі моєї втоми і його небажання мені допомогти у нас почалися непорозуміння. Я дорікала чоловікові, а він відповідав, що це я хотіла цю дитину і мені її виховувати. Чоловік став затримуватися на роботі, і відверто недолюблював мене. Згодом наші будні перетворились на те, чого я так не хотіла і бачила з дитинства.
Коли малому було три роки, ми якось особливо натхненно з’ясовували стосунки нікого і нічого навкруги не помічаючи. Коли емоції вляглися, я зайшла до сина в кімнату і побачила, як він стоїть на колінах і плаче. Ніколи не забуду цього моменту. Я відразу згадала себе. І, в цю саму мить я зрозуміла, що я наробила. Я обійняла сина і пообіцяла, що більше він не почує такого ніколи в житті.
Вранці я повідомила чоловіку, що нам необхідно розлучитися. Він відверто зрадів. Через три місяці нас розлучили, і ми з сином зажили спокійно удвох.
Я не знаю, в який момент я забула своє дитинство і як могла допустити повторення життя моїх батьків. Але я така щаслива, що вчасно змогла прокинутися і зберегти спокійне дитинство своєї дитини.
Не повторюйте моїх помилок …
Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
