І ти замість «Сьогодні ніяких мультиків» відповідаєш: «Добре, дякую за чесність».
Коли підліток дзвонить тобі зі шкільної поїздки в сльозах і каже: «Мене зловили з випивкою. Що мені робити?” А ти замість «Ото дістанеш, як будеш вдома», кажеш: «Не переживай. Це не кінець світу. З ким ти? Де? Ти в безпеці?”.
Коли ти говориш чоловікові: «Піди перевір, чи дихає вона. Вона занадто довго спить». І він замість «Не говори дурниці, думки матеріальні» відповідає: «Я перевірю. Але чого ти боїшся?». І ти обговорюєш з ним свій страх, а він тебе обіймає.
Коли дитина каже: «Я боюся зробити неправильний вибір, піти не в той університет. Раптом я пошкодую», і ти замість «У тебе ще є рік, щоб обдумати це важливе рішення, від нього залежить все твоє подальше життя» відповідаєш: «Ти завжди можеш передумати. Помилка – це теж результат. Ми ростемо і наш погляд на себе змінюється».
Коли старша дитина говорять про молодшу: «Коли вона кричить, у мене всередині така злість, така злість», а ти розуміюче киваєш замість того, щоб нагадати їй, що це твоя сестра і ти повинна її любити.
Як же комфортно жити в домі, де є емоційна безпека. Життя стає абсолютно іншим. У ньому майже немає страху, менше злості і дуже багато підтримки.
Автор: Наталія Pеміш.
Фото ілюстративне.
