Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Колишня чоловіка віддала нам їх однорічну доньку. Каже влаштує особисте життя, то забере. А я тут причому?

Мій чоловік раніше ніколи не був одружений. До речі, він своїм колишнім дівчатам нічого і не обіцяв, сам говорив, що в його плани створення сім’ї поки не входить. Так, він мав багато дівчат, як і всі красиві хлопці, так крутив їм голови, іноді бездумно. Сталося так, що одна з панянок, бажаючи його заарканити, повідомила “прекрасну” новину.

Але мій, ще тоді майбутній чоловік, нічого їй не обіцяв! Від дитини не відмовлявся – так, мовляв, зробив, каюсь! Але та жінка теж не дівчинка, здогадувалася ж, що від подібних зустрічей бувають діти. Запропонував їй відразу – раз така справа, давай поживемо разом, але не одружуся доти, поки не зійдемося хоча б характерами. Я вважаю це розумним: ну що в подальшому показувати дитині поганий приклад, якщо вони один одного терпіти потім не зможуть? Тим більше вони до цього зустрічалися тільки кілька місяців.

Почали жити, чоловік орендував квартиру. Він розповідав, що ніяких почуттів не відчував, тільки якусь провину, мовляв – нашкодив. Він скоріше жалів цю дівчину, тому що не все протікало гладко  з майбутнім материнством, а потім вона взагалі довгий час проводила у стаціонарі. Чоловік вже тоді сумнівався на рахунок подальшого спільного проживання – ну не було у нього кохання до цієї жінки, він навіть радів, коли вона була не вдома.

Загалом, все стало очевидним, коли співмешканка подарувала йому доньку. На чоловіка насіли – що ця панянка, що її мама. Всі обов’язки з донькою пані вирішили перекласти на чоловіка – нібито, він так сильніше полюбить дитину. Почалися постійні непорозуміння і стало зрозуміло – так жити не можна. В принципі, це зрозуміли всі, і жінка пішла з двомісячною дитиною до своєї мами жити. Чоловік без проблем став відраховувати гроші із заробітної плати.

Я познайомилася з чоловіком буквально через місяць після цих подій. Чоловік нічого не приховував з першого дня, розповідав все – як у нього є насправді. У нас закрутилися почуття, вирішили одружитися. У мене власна квартира, правда зовсім маленька, але для двох нормально. Через шість місяців справили весілля. Через це на місяць чоловік прострочив платіж на дитину, що добряче розізлило його колишню співмешканку. Але я вважаю, що її більше розлютило, що батько дитини зміг влаштувати життя з іншою а з нею так і не одружився.

Вона почала засипати мого чоловіка дзвінками і СМСками – мовляв, прийди до нас, донечка сумує і все в цьому напрямку. Як дитина може сумувати – вона ж не розуміє ще, хто її батько! Потім вона говорила, щоб мій чоловік брав дитину хоча б на вихідні з ночівлею. Один раз взяли, ніч не спали, маленька плакала – мабуть до мами хотіла. І ось тепер ця пані видала новий номер: приїхала до нас додому з донькою і сумкою речей. Сказала моєму чоловікові, що він теж батько, причому влаштований в сімейному плані, а вона ні. До того ж пересварилася зі своєю матір’ю, і жити їй доводиться у подруги. Сказала, що забере доньку, коли влаштує своє особисте життя і пішла!

Ми поки взяли у сусідів на час маленьке ліжечко, поставили в кутку. Чоловік взяв відпустку на два тижні, дівчинка весь час плаче. Чесно кажучи – мене взагалі все це дуже дратує, хоч я і мовчу. Намагалися зателефонувати матері цієї зозулі, та теж сказала, що мій чоловік батько, нехай поки й няньчиться. Дзвонимо колишній, вона каже, що поки не готова забрати дитину – у неї тільки стосунки зав’язалися, тому ми поки потерпимо. Вже більше тижня пройшло! Зрозуміло, що до соцслужби ми не дійдемо, все ж вийде, що сам татусь здав маму. Але прийняти назавжди дитину ми не готові. Я то точно, для мене ця дівчинка чужа.

Діймає те, що дитині всього рік! Чим годувати і що робити для дитини в цьому віці ми дізнаємося з форуму мамусь. Я написала туди свою проблему, але всі «яжматері» обурилися тому, що я не хочу цю дівчинку бачити в нашій родині, відразу стали строчити мені фрази, типу: «Чужих дітей не буває!». Але не зрозуміли вони мене там. Можливо, тут зрозуміють і підкажуть – що робити? Чекати, поки ця пані влаштує особисте життя безглуздо – вона роками його буде влаштовувати. І сиротинець не вихід. Мої батьки ні про що не знають, а у чоловіка є тільки батько, який живе дуже далеко. Поки ми так і не знайшли вихід з нашого становища.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page