Ми познайомилися, коли він був молодим інтерном, а я молодою медсестричкою. Який він був гарний – я не могла відвести від нього очей і закохалася з першого погляду. Ми й слова один одному не сказали, але він вже мені снився і я у снах виходила за нього заміж. Вже ближче познайомилися біля пацієнта – він ніяк не міг зробити елементарної процедури, а в мене руки, як кажуть, легкі. І з того часу я йому допомагала – швиденько зроблю, а наставник хвалить його.
Я не помічала в ньому недоліків, на відміну, від лікаря-наставника, і все вважала в ньому ідеальним. З часом я його дуже добре вивчила – що любить їсти – несу, що любить пити – готую, як любить відпочивати – я якусь дрібничку дарую для цього. Я завжди була під боком – завжди допоможу, підтримаю і ніколи ні в чому не відмовлю.
Ми одружилися тоді, коли я зрозуміла, що при надії. Тоді він вперше здався мені зовсім негарним, бо його лице було перекошене гнівом – він не хотів одружуватися на якійсь медсестрі. Але в той час такі фокуси не проходили і його «вмовили».
В перший час його мов підмінили і мені було дуже тяжко з дитиною, а його капризи я просто не витримувала. Але малюк був таким гарним, як тато, тільки ще в сто разів кращий, і я дуже хотіла аби в нього був батько.
Не буду розказувати, що шепотіли мені колеги про молодих медсестер чи лікарок… Я знала десь глибоко всередині, що так буде. Я була дуже терпляча. Я знову допомагала – стала старшою медсестрою і руки в мене були й далі легкі, а серце добрим, як казали пацієнти. Чоловік став лікарем і я завжди слідкувала аби він не помилявся з пацієнтами, бо вже тоді розуміла, що він не професійно ставиться до своїх обов’язків.
Далі був випадок, коли він помилився і це мало погані наслідки, я себе дуже картала, що мене не було поруч. Він намагався зробити винною медсестру, з якою крутив роман, але вона не була такою засліпленою, як я і швиденько все розповіла головному. Відтоді його авторитет, який я підпирала своїми плечима – почав сипатися. Чи хотіла я цього? Може трішечки, але ж він батько моєї дитини, тому ми в одному сімейному човні. Зараз в мене закрадаються думки, що я одна цю людину до себе в човен притягнула і гребу за двох, а він ще й дно пробиває.
Чим більше його посували, тим більше мені треба було працювати, бо на одну зарплату ми прожити не могли. Отак я пішла ще й на курси масажу, далі відкрила салон, далі косметичний салон… Все у мене йшло добре, син ріс, чоловік жив так, як нічого навколо не відбувалося.
На синове весілля я подарувала йому квартиру від нас обох і, коли виголошувала тост, то побачила своє відображення в дзеркалі – приємна жінка поруч біля зморщеного діда… Старість нас зрівняла, але я вже давно не любила цього чоловіка. Просто ми були в одному човні.
Автор Ксенія Ропота
Фото pixabay
