Моєю супутницею виявилась жінка років п’ятдесяти, з трохи зів’ялим обличчям. Втиснувшись на сидіння поруч зі мною, вона розстібнула ґудзики пальта на грудях, із пазухи вигулькнуло маленьке собача — чорне-чорне, з підпалинами навкруг ротика і великими, як для такої малечі, теж чорнющими очицями, які ніби повилазили з орбіт і приліпились на собачому лобику.
Жінка ніжно, навіть пристрасно , пригорнула до себе це створіння, яке облизувало червоненьким язичком її щоки .
Щось ворухнулось у моїй пам’яті, наче я десь уже бачив щось подібне, і пригадав, що таких собачок називають, здається, «японочками».
—Дезя моя, Дезонька, — гладила жінка тваринку.
«Дезя!» — спалахнуло в пам’яті, І пригадалася давня історія.
Познайомився я з нею, ремонтуючи газове обладнання котельні, де вона, місцева двірничка, працювала за сумісництвом ще й «оператором». Мешкала поряд, у старенькому будиночку з похиленим ґанком й осілими до призьби віконцями. Таких, ще довоєнної забудови, будинків було тоді в Києві чимало, хоча деінде серед них уже поставали сучасні багатоповерхівки.
По закінченні роботи Ліда запросила мене «перекусити». Я не відмовився. Коли ми підійшли до її оселі і вона відчинила вхідні двері, на ґанок висипала ціла зграя малесеньких собачок, які з хриплим дзявкотінням обліпили мої ноги.
— Дезя! — владно і разом з тим якось лагідно вигукнула Ліда. — Марш до хати!
На моє здивування одна з собачок перескочила через поріг, решта — за нею. Сидячи за столом, я мимоволі поглядав собі під ноги, звідки на мене запитально дивилося більше десятка пар собачих очиць.
Ліда не стала чекати моїх запитань, а може, й сама хотіла перед кимось виговоритися. Живе самотньо, донька з зятем як поїхали, так і осіли там — навіть онучки ще побачила. Отак і живе, розмінявши вже п’ятий десяток літ, тамуючи самотність роботою. Єдина відрада — собачки, на яких зосередилася її любов. Варто було лише бачити, як вона годувала своїх улюбленців. Ліда тримала в одній руці каструльку з манною кашею, а собачки по черзі застрибували до неї на коліна й акуратно, навіть граціозно, злизували манку з чайної ложечки.
Минуло кілька років. Я встиг поміняти гайковий ключ на вчительський портфель, а на місці колишніх халуп височіли нові житлові будинки. Такі ж будинки-красені здіймалися й на Оболоні, куди запросив мене товариш на власне новосілля. Вийшовши з ліфта і шукаючи серед кількох дверей потрібні мені, я почув за одними з них якесь шурхотіння і хрипкий, проте ніби знайомий голос: «Дезя!» Двері відчинились, і з квартири висипала зграйка, так-так, тих самих собачок-«японочок», а слідом за ними — Ліда! Та чи це вона? Постаріла, брезкле обличчя, нечесані пасма сивого волосся, згаслі очі. І все-таки це була вона.
Сидимо на лавочці біля будинку. Собачки вовтузяться біля Лідиних ніг, шарпають її старі розкошлані тапочки.
— Описали наші халупи, зібрали документи і сказали чекати на переселення. Я вже почала дещо прикуповувати для нової квартири. А тут знайомі нараяли мені самотнього чоловіка. Подумала: а чому б і ні? Познайомились. Мужчина нічого собі, серйозний. Не корчить з себе. «Бери, — кажу, — свої речі та й приходь». Дала адресу.
А було це пізньої осені, дощ, мряка. Прийшов він весь промоклий, поклав чемодана в куток, розвісив плаща сохнути. Посиділи, поговорили про облаштування нового житла. Після вечері він вийшов надвір покурити, а я вимкнула світло. Собачки мої, як завжди, повмощувались у мене в ногах. І як тільки мій суджений зайшов у кімнату, собачки мов показилися —чужий!
—Давай, Лідо, домовимося зразу: чи будеш зі мною, а чи з цією собачнею?
І так мені стало прикро за моїх песиків, так образливо, що якийсь мужлан називає їх собачнею та ще виштовхує їх.
— Я спатиму з собачками.
— Тоді пробач, — він в темряві одягнувся, підхопив з кутка свого чемодана, і тільки двері клацнули. А собачки заспокоїлися й огорнули звичним теплом мої ноги.
Аж раптом схопилася. «Що ж я наробила!». Вискочила, в чому була, на ґанок, кричу в темряву, кличу. Темно, дощ. Куди бігти? Адже я навіть адреси його не знала. Не спала до ранку. Перепитувати у знайомих посоромилася, а вони також не заводили про це розмову.
Собачки гасали біля Лідиних ніг, вистрибували їй на коліна, лащилися.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
