Літня жінка сиділа, ніби укутана роєм сніжинок, які нехотя падали на землю. Вона задумливо перебирала в руках мандаринку, гріючи її та пестячи… Думки її були далеко-далеко…
Колись в такі дні, вона з розпачем бігла від магазину до магазину аби купити мандаринки – улюблені ласощі її сина, а що може бути краще, ніж ціла гора мандаринок зранку на Миколая?
Полиці були порожні, а вона йшла від магазину до магазину по дорозі додому і з кожним кроком розуміла, що її улюблений Ромасик буде без пахучих помаранч. На чоловіка вона не надіялася, бо він їх давно покинув заради молодої музи, а вони так і залишилися в старій квартирі з її одиноким портретом на стіні.
Одного року Ромчик попросив приставку – річ дуже дорогу і дефіцитну, часу на її придбання залишилося зовсім мало, бо листа хлопчик написав напередодні. Як вона тільки її дістала – одному богу відомо, проте, була два місяці без зарплатні, але синові й знаку не подала. Коли він через кілька місяців її зламав, вона вперше на нього нагримала…
Далі просила пробачення, бо розуміла, що він не бачив за цією приставкою нічого, крім іграшки, а вона бачила тричі чай зі скибочкою хліба.
Коли Роман виріс, вона сумувала за тими роками, коли могла його здивувати подарунком, бачила той захоплений і щасливий погляд, коли він розпаковував сірий папір і тішився – найкращі дні в її житті.
Особисте життя їй влаштувати не вдалося, вона його й не шукала, бо жила з вірою в сина, надією на сина та життям сина. Роман одружився на гарній дівчині і через кілька років ошелешив її звісткою, що вони переїжджають до Німеччини:
Ма, тут жодних перспектив, а ми молоді і хочемо жити як люди, а не виживати. Ну, чому ти так розпереживалася? Ти ж хочеш для нас щастя?
Вона понад усе хотіла йому щастя, хай і далеко від неї. Він писав, далі дзвонив, а тепер вона може побачити його по відеозв’язку, інколи в екран забігають діти аби привітатися з бабусею, роль якої в їхньому житті така ж побіжна , як і байдуже кинуте «Привіт. Як справи?».
Вона завжди запевняла сина, що у неї все чудово, бо ж нащо його засмучувати побутовими справами, чи такою дрібницею, як тиск – він у всіх…
Сьогодні їй лікар сказав, що доволі нескладна операція зможе продовжити їй життя на років десять. Але все впиралося в гроші…
– Ма, ми на Різдво поїдемо відпочивати в Італію, тому дзвонити не будемо. Бажаємо тобі всього найкращого! Па!
Вона попрощалася і побажала гарного відпочинку і, щоб були обережні, бо зараз всякі віруси ходять. Щоб потім подзвонили, як приїдуть, вона буде чекати…
Жінка встала з лавочки і сніжинки зсипалися з її плаща. Бережно поставила мандаринку до торбинки з цілою горою таких самих оранжевих клубочків… Як змінюється час – колись їх не можна було купити ніде, а тепер пропонують на кожному кроці.
Фото Ярослава Романюка
