Життєві історії
Любов Василівна рушила до ванної кімнати. Вона вже взялася за дверну ручку, коли почула з ванни щось підозріле. Шурхіт та інші звуки

Загарбники.

Того дня з літаків знову розпилювали отруту. Любов Василівна довго дивилися на волохатий слід, що тягнувся за літаком через усе небо. Слід на очах розповзався, ставав зловісно-сріблястим, наче був зроблений з металевого порошку. А потім вона побачила, що з неба падає щось біле. Щось подібне на кокосову стружку, але крупніше. А ще вона відчула запах. Так пахнуть речі, якщо їх випрати дешевим пральним засобом.

Їй закортіло помитися.

Любов Василівна рушила до ванної кімнати. Вона вже взялася за дверну ручку, коли почула з ванни щось підозріле. Шурхіт та інші звуки, які видають присутність тварин. Не добрих домашніх тварин, а хижих. Таких як щурі.

«Все йде до злого! – сказала собі Любов Василівна. – З літаків кидають отруту, а до ванни залізли якісь потвори».

Вона боялася щурів. А невідомих потвор ще більше.

Тим часом потвори нахабно шурхотіли в’єтнамськими коциками і жвакали. Можливо, вони їли мило. Ароматизоване рожеве імпортне мило, яке Любові Василівні подарував племінник. Вона уявила собі це мило, її улюблене мило. Як його розгризають жовті ікла, як воно, шматочок за шматочком, зникає у мускулястому кислотному шлунку чудиська. На щастя, ванна кімната мала міцні двері без усяких там скляних вставок. А ще двері закривалися на ключ з двох боків.

Любов Василівна закрила двері двома обертами ключа і скористалася кухонною мийкою. На кухні навіть знайшлася стара зубна паста. Замість щітки вона використала ганчірку, намотану на вказівного пальця. Але запах дешевого прального засобу не зникав.

Вона уявила, що буде далі. Уявила, що потвори рано чи пізно вирвуться з ванни, проникнуть до кімнат і їй доведеться відступати на горище.

А потім куди? На дах?

Ні, вирішила Любов Василівна. Не дочекаються.

Вона вийшла у двір й зібрала ту «кокосову стружку», яку розпилювали з літаків прислужники світового уряду. Розчинила її у воді і вилила під двері ванної кімнати.

Звідти долинуло злобне виття.

Не подобається тварюкам, зрозуміла Любов Василівна.

Тепер можна було кликати допомогу. Прибігли дві її приятельки. Обидві з досвідом боротьби зі щурами. Вони запропонували відчинити двері ванної й всім утрьох бити потвор швабрами. Бити до повної й капітуляції загарбників ванни.

Але Любов Василівна з ними не погодилася. По перше, їм не було відомо ані розмірів, ані чисельності ворогів. А ще вони не знали, чи товста в загарбників шкіра і чи буде їм боліти від ударів шваброю (що важливо). А ще ті монстри, які засіли у ванні, могли мати зуби, ікла, кігті, отруйні штрикала. Або ж й ще більш смертоносні знаряддя виживання у нашому отруєному і засміченому світі.

Після довгої наради жінки запустили до ванної сусідського песика. Й не через двері, а через вентиляційний отвір. Потім довго прислухалися до звуків боротьби. Радісний гавкіт повідомив їм, що боротьба закінчилася перемогою добра над злом.

Аж тоді вони відкрили двері і знайшли у ванній кімнаті зачумілого собаку. Багато слідів вказували на перебування у приміщенні невідомих тварин. Від рожевого мила майже нічого не лишилося. Але самі потвори ніби випарувалися.

Песик отримав шматок лікарської ковбаси, а жінки зібралися на кухні. Любов Василівна пригостила їх солодким домашнім вином та завиванцями, розігрітими у мікрохвильові.

Вони ще довго сиділи на кухні, обговорюючи дію тієї отрути, яку розпилюють з літаків. Й не бачили, що через кілька хвилин після того, як песик залишив кухню, у дірці під мийкою заблискотіли два уважних ока.

Зоя Хрущ.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page