Життєві історії
Людмила сама ростила дітей – чоловік пішов, коли народився молодший син, Ярослав, і лікарі одразу й безапеляційно заявили, що він у них буде, як зараз кажуть, «особливий». Чоловік не відразу пішов, а роки через три. Але коли кого зустрінеш, коли хата-робота-магазин і так по колу? – Що це? – здивувалася Людмила

Людмила сама ростила дітей – чоловік пішов, коли народився молодший син, Ярослав, і лікарі одразу й безапеляційно заявили, що він у них буде, як зараз кажуть, «особливий».

Чоловік не відразу пішов, а роки через три, коли молодший син почав надто виділятися на тлі інших дітей.

Висловив дружині:

– Розбирайся з цим усім сама.

І Люда розбиралася: влаштувалася прибиральницею, як старший син Мишко зі школи приходив, вона з Яриком залишала його і бігла на роботу.

Ще подруга їй допомогла – швейну машинку віддала, і Люда брала замовлення додому.

Нічого, справлялася.

Ярчик був добрим хлопчиком, так, не особливо кмітливим, але смішним і милим. До того ж, старший син цілком урівноважував цю життєву несправедливість – вигравав міські олімпіади з математики, був чемпіоном з шахів і взагалі маминою гордістю.

Ні, Люда намагалася не виділяти Мишка, але з іншого боку – як тут не виділяти, якщо син був таким розумником. Він і гроші почав рано заробляти, забезпечувати себе – і книжки сам собі купував, і музичні диски, і ще щось, Люда не розбиралася.

Молодший більше витрачав гроші – з кожної пенсії вона виділяла синові на кишенькові витрати, щоб він міг купувати собі цукерки та чіпси, що там ще могло його цікавити.

Щоправда, з ним завжди відбувалися якісь історії – то черевика загубить, то обміняє новий ліхтарик на порожню коробочку, в якій живе невидимий чоловічок.

У такі моменти Людмила забувалася, сплескувала руками і говорила:

– Який ти в мене некмітливий!

А загалом Люда дуже пишалася своїми синами, такими різними, але чудовими хлопчиками – старший був її надією та опорою, а молодший втіхою, що аж до старості вона буде комусь потрібна.

Але, як і будь-якій іншій жінці, їй хотілося зустріти свою половинку, не вічно ж про колишнього чоловіка згадувати і сумувати. Але коли кого зустрінеш, коли хата-робота-магазин і так по колу?

Вона не одразу звернула увагу на цього чоловіка. Був він тихий, безбарвний, навіть описати його було б складно.

Микита приходив до неї підшивати штани та піджаки, зріст у нього був нижче за середній, а посада, мабуть, вимагала костюма. Він завжди справно платив, а потім уже взяв за правило і коробку цукерок приносити або пакет із фруктами.

Людмила давно не отримувала ні від кого знаків уваги, а коли розмовляла з ним, зрозуміла – за цією непримітною зовнішністю ховається добре серце та гострий розум.

І ось Микита запросив Людмилу на побачення. Так просто і сказав:

– Я можу запросити вас сьогодні на вечерю?

Люда розгубилася – вона на побаченнях вже стільки років не була, що й забула, як це буває.

Але відмовитися не змогла – порожевіла, як школярка, і обіцяла прийти.

Добре, що сьогодні був вихідний, і Мишко вдома був, щоби за Яриком подивитися.

Сукня підходяща у Люди була – вона, як відчувала, купила на розпродажі відріз шифону і пошила собі легку як хмару квіткову сукню. А ось черевики…

Туфлі були на останньому подиху, і вона витягла їх із коробки з великою надією. Приміряла і розплакалася – каблук відвалився, підошва їсти просить. І як у таких туфлях на побачення йти?

Сини прибігли на Людині сльози, злякалися, почали розпитувати. Довелося їм усе пояснювати.

Мишко взяв туфлі в руки, уважно роздивився їх, трохи подумав, а потім сказав:

– Ну, тут нічого страшного – будь-який майстер впорається з такою проблемою. У нас у районі три майстерні. Перша в сусідньому будинку, там працює товстий старий, він страшенно вредний і бере втридорога, тим більше якщо дуже терміново. Друга майстерня через дорогу в одному кварталі ходьби. Там працює ціла сім’я, троє рідних братів. Візьмуть недорого, але зроблять тяп-ляп, якщо кавалер запропонує прогулянку довгу пішки, може статися неприємність. Отже ідеальний варіант – це третя майстерня – дві зупинки на автобусі, ціна помірна, якість відмінна. Якщо вийдеш зараз, навіть волосся плойкою встигнеш потім накрутити.

Людмила сплеснула у долоні – який у неї все ж таки розумний син!

Ярик теж узяв у руки старі туфлі матері, покрутив їх трохи, потім повернув і пішов у свою кімнату. Віра тим часом уже накинула плащ і взувала кросівки, щоб бігти у взуттєву майстерню.

Молодший син вийшов зі своєї кімнати і простяг матері бляшану коробку.

– Що це? – здивувалася Людмила.

– Купи нові туфлі, мамо, – сказав він.

Люда зазирнула у коробку. Там стосиком лежали гроші, багато грошей – одного погляду вистачало, щоби зрозуміти – на нові туфлі вистачить.

Вона звела на сина здивовані очі.

– Звідки стільки?

– Я відкладав, збирав, – усміхнувся Ярик. – Бери, мамо, треба нові туфлі.

Ніколи Людмила не плакала так гірко і радісно водночас, і ніколи не була така щаслива.

Головні речі може зрозуміти будь-хто, для цього не треба великого розуму, а потрібна лише добра чуйна душа.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з відкритих джерел, hot-news.com.ua

You cannot copy content of this page