Без рубрики
— Мамо, ти коли — не будь любила мене? — забута дочка

– Настя, ми з Сергійком завтра їдемо. Він мені зробив такий сюрприз!

– Як? Куди? – розгублено запитала Настя і округлила свої карі очі.

– В Таїланд! Уявляєш, як він мене любить?

Олена мрійливо склала руки разом і закинула голову, задумавшись.

– Але, мамо, мені ж всього тринадцять. А як же я?

– Ми їдемо за все на місяць, – махнула рукою Олена, – тобі буде корисно пожити одній.

– Але, мамо …

– Ніяких “але”! – розсердилася жінка. – Не псуй мені настрій. Марш в свою кімнату. Хоч би раз пораділа за матір …

Далі Настя не слухала, вона шмигнула носом і впала долілиць на своє ліжко. Сергій не був для неї батьком, не був і вітчимом. Він просто не помічав її. Зате Олену носив на руках. Схоже, йому б дуже хотілося, щоб Насті не було зовсім. Але тут вже нічого не вдієш.

Засмучена дівчинка схопилася, ніби її вдарило струмом, і кинулася в кімнату.

Читайте також: І нарешті, вона купила собі чоловіка

– Я придумала! – викрикнула вона на ходу, як раптом краєм ока помітила в кімнаті Сергія.

Вони обіймалися, і Настя чомусь поспішила відвернутися.

– Я придумала, що можна зробити, – повторила вона, стоячи обличчям до стіни.

– Що ще? – відірвавшись від свого чоловіка, невдоволено запитала Олена.

– Я поживу у бабусі, поки вас не буде.

– Ні, – грізно відповіла Олена, – не смій до неї ходити. Ця стара відьма. Ні. Навіть не думай.

Настині очі заполонили сльози, і вона втекла в свою кімнату. З ранку вона зрозуміла, що в квартирі – тільки вона, і маминих речей немає.

Настя важко зітхнула і відправилася в свою кімнату. Вона зібрала все необхідне і попрямувала до бабусі. Бабуся дуже любила дівчинку і з радістю прийняла її.

Цілих півтора місяці Настя щасливо жила разом з бабусею. Їй здавалося, що всі проблеми відступили. І тепер вона – частина справжньої сім’ї. Люблячої і затишною.

Одного разу Раїса Георгіївна – бабуся Насті – тихо сказала:

– Настюш, пробач, але твоя мама напевно вже повернулася. Я б із задоволенням жила з тобою і далі, але …

– Гроші? – сумно запитала Настя.

Бабуся похитала головою.

– Але як же … – промовила Настя, – Мама ще не повернулася. Я точно знаю. Вона б попередила.

– Ти живеш у мене вже більше місяця.

– Що?

Настя глянула на календар, насупилася і повільно опустилася на стілець.

– І правда.

Через півгодини вона була на порозі своєї квартири. Двері відчинила щаслива Олена і застигла з непідробним подивом в очах. Настя посміхнулася.

– Доню … – промовила ледь чутно Олена, – я забула … Зовсім забула про тебе.

– Зрозуміло, – відповіла Настя і, розвернувшись, попрямувала назад до бабусі.

У під’їзді її нагнала мати.

– Почекай, Настю. Пробач мене. Я не знаю … Він так впливає на мене. Я забуваю про все.

– Мені потрібні гроші, – сухо сказала Настя.

– Так. Добре. Звичайно, – Олена простягнула дочки зім’яті купюри, – Ти пробачиш мене? Ти пробачиш?

– Хіба тобі є до цього справа? – байдуже знизала плечима Настя і відвернулася.

З того часу Настя бачилася з матір’ю тільки по вихідним, приходячи до рідного дому за грошима. А одного разу Настя застала мати з пляшкою в руці і без Сергія.

– Він пішов, – тільки й сказала Олена. – Він пішов.

Її очі повні байдужості невизначено дивилися кудись вперед. Настя дивилася на це мовчки, а потім тихо запитала:

– Ти коли-не будь любила мене?

Олена повернула голову в її сторону і байдуже глянула на дочку.

– Він пішов.

Настя розгорнулася і швидко вибігла з будинку. Трохи пізніше вона знайшла роботу і намагалася допомагати бабусі, як могла.

Що трапилося з матір’ю, вона не знала. Проте прірва в її душі так і не заросла.

facebook