Я недавно дізнався, що зробила моя мама і не знаю чи пробачити їй, чи ні. З одного боку – вона моя мама і я багато чим їй завдячую – вона мене й вчила, оплатила весілля та й зараз підтримує. Але ж бабусина хата – вона належала мені!
Мама давно жила в Італії з новим чоловіком, мій батько теж мав нову родину і я, по-суті, залишився сам на себе та на бабусю. Бабуся будила мене в школу, готувала сніданок, прала мій одяг і сварила, що довго ходжу вулицями з друзями.
Тато взагалі не цікавився, як я. Міг й не привітати з днем народження, я вже звик. Але мама – зовсім по-іншому: вона часто приїжджала, так як могла, але частіше вона передавала з-за кордону мені пакунки і подарунки. У мене першого серед друзів з’явилася не одна пара джинсів, а з десяток і всі фірмові, бутси для гри в футбол, першим я мав і телефон, далі машину. У мене було все, крім мами.
Бабуся дуже старалася її замінити, але дуже скоро виявилося, що у неї діабет. Далі на нозі утворилася ранка, яка не гоїлася і вона втратила одну ногу, далі іншу. Тоді мама вперше приїхала на довго. Вона гляділа бабусю, мене: все було чудово – вся родина разом, хоч і в такій складній ситуації.
Пройшло кілька місяців і мама вирішила,що найкращий варіант для нас всіх – це віддати бабусю в геріатричний пансіонат. Я був дуже проти, але вона таки мене переконала:
– Тарасику, у мене там робота і, повір, я втрачаю дуже багато грошей, що маю тут доглядати маму. Їй потрібні спеціалісти і щоденний догляд. Я не можу взяти її до себе – ми живемо в квартирі і, тим більше, за нею треба доглядати, а там дуже дороге життя. Я розумію, що тобі важко, але це єдиний розумний вихід, – переконувала вона.
Ми повезли її з дому, вона не плакала, не голосила за домом, якось змирилася і ще й дякувала мамі.
Я їй дзвонив, інколи приїжджав, доки остаточно не переїхав до матері – там влаштувався на роботу на будову і з часом вивчив мову та знайшов дівчину-українку і одружився. Я жив і був щасливий – все життя попереду, я здоровий і маю родину. Потім мама приїхала до нас і сказала, що продала бабусину хату. Я точно знав, що заповіт був на мені, але мама сказала, що все вдалося вирішти – заповіт переписали на неї і вона хату продала.
Ці гроші вона сказала, що використовуватиме для оплати за проживання бабусі в пансіонаті. А ми й так вже тут житимемо, тому хата в селі – це баласт, який не приносив ніякої користі, а лиш дешевів з часом.
Отак я опинився без рідної домівки, без шансу вернутися додому і відчуття того, що я чужий в цій країні тільки посилилося.
Фото pixabay
