життєві історії
— Мені не хочеться бачитися з мамою

Багато моїх знайомих кажуть, що без допомоги своїх мам їм було б дуже важко виховувати дітей.

Що мами у них на підхваті: і з садка заберуть раніше, і на вихідних посидять з дітьми, і підстрахують, якщо терміново потрібно кудись збігати.

Однак в моїй родині все далеко не так. Моя мама не хоче допомагати мені з онуками, тобто моїми дітьми. Хоча коли я була вагітна, вона раділа і запевняла, що допоможе мені в усьому, що вона буде і сидіти, і заколисувати, говорила: «Тільки нapoджуй, Аннушкj! А то дуже хочеться онуків».

Я вірила мамі. Вона людина працьовитий і вельми енергійний.

І ось я нapoдила. У пoлoговий будинок мама приїжджала тільки один раз, і тільки на годину, так як вона втомилася після роботи. Потім мама приїжджала до нас додому, коли ми вже повернулися.

Дмитро спав в нашому ліжку, нам так було легше, а мама весь час стогнала і перекладала його в дитяче ліжечко.

Там він самозабутньо кричав і протестував. Мама говорила, що не треба привчати дитину до рук, що він покричить і заспокоїться.

На мої нарікання з приводу нескінченного недосипу вона бадьоро відповідала: «Все через це проходили. Нічого страшного».

А я сподівалася, що вона хоча б годинку-дві погуляє з коляскою, дасть мені відпочити. Тепер я розумію, що вона просто боялася залишатися з Дімкою одна.

В ті ночі, коли я колихала кричить від кольок Діму, вона спала або робила вигляд що спить. Якщо я просила її допомогти, вона відповідала: «Мені завтра на роботу, а ти днем ​​поспиш».

Читайте також: – Після того, що сталося, мені перехотілося мати таку «люблячу» дружину

При цьому вона знала, що днем ​​я не посплю, бо у мене купа справ, яку ніхто крім мене не зробить.

Далі — гірше. Мама зовсім не збиралася «гробити» своє життя на те, щоб допомагати мені. Вона приїжджала стабільно раз в два тижні, ввечері в п’ятницю після роботи, пару годин бавила Дімку і лягала спати. А на наступний день, до обіду, йшла. Якось вона сказала: «Твоя дитина — це твої проблеми».

І я стала ловити себе на думці, що мені не особливо хочеться бачитися з мамою. Що її непотрібні повчання і критика реально мене дістали і дратують. І я стала відразу обривати маму, коли та лізла з непроханими порадами.

Я сказала, що якщо вона приїжджає так рідко, то вона і не в праві мене критикувати. Що я сама розберуся зі своїм життям. І якщо моя дитина не ходить в дитячий сад, це не жах жахливий, а наше спільне з чоловіком рішення.

Мама образилася, заявила, що я невдячна дочка, і що більше вона приїжджати не буде. А я і не засмутилася.

У мені стільки накопичилося злості і образи на маму, що мені комфортніше взагалі її не бачили, чим спілкуватися з нею.

facebook