Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Мені пощастило в житті в тому, що Бог обдарував мене красою. Так, ось так – нескромно, але чесно: я красива, і це моя удача. Тільки я в молодості не терлася серед богеми, вишукуючи багатого чоловіка, а працювала, захоплювалася, цікавилася, пізнавала світ. Чому я маю цього соромитися?

Я не вірю в магію і таке інше, але я страшенно втомилася від людської заздрості. Саме через це почуття потерпає моя сім’я, але ми ж нікого не підсиджували, чужого не брали, просто щасливі по життю! То чому ж ви, люди, шукаєте якийсь підступ в нас?! Через власні невдачі?

Мій чоловік не мажор – він з середньостатистичної сім’ї, навіть можна сказати – з багатодітної: у чоловіка ще дві старші сестри, одна з яких майже прийомна (сестра матері відмовилася від доньки в дитинстві). Дівчата молодці, не давали братикові спуску під час навчання в школі, тому він з чудовими знаннями закінчив школу, вступив до інституту і вийшов молодим фахівцем, якого відразу ж взяли у велику організацію на хорошу посаду. Уже тоді однокурсники йому заздрили: що – прогинаєшся, зубриш? Так йому просто було цікаво вчитися, але ніхто йому не вірив!

Що стосується мене, то в школі я вчилася посередньо – через точні науки, не давалося мені вони, я чистої води гуманітарій. Мене більше цікавило мистецтво, в принципі, тому я досі і працюю в галузі культури. У студентські роки наша група готувала виставку молодих художників, а організація мого майбутнього чоловіка була спонсорами цього заходу, тоді-то ми і познайомилися. А ще мені пощастило в житті в тому, що Бог обдарував мене красою. Так, ось так – нескромно, але чесно: я красива, і це моя удача. Тільки я в молодості не терлася серед богеми, вишукуючи багатого чоловіка, а працювала, захоплювалася, цікавилася, пізнавала світ.

Мій чоловік вже тоді мав свою квартиру – поки ще маленьку, ну і машину теж. Подружки сильно мені тоді позаздрили, і половина відсіялась, вважаючи, що багатого хлопця я підчепила за допомогою хитрості і всіх обскакала. Я лила сльози перед ними, виправдовувалася, намагаючись утримати дружбу, але мама мені сказала: «В молитві є такі слова: «Визволи нас від лукавого», так чому ж потім дивуємося, що деякі люди від нас відсіваються?!». Звісно ж, весілля було скромніше, ніж ми припускали, деяким не сподобався наш щасливий союз, заздрість так і витала у повітрі.

А потім чоловік відкрив свою фірму з будівництва та електромонтажу, і знову нас постійно супроводжувала удача: організація чоловіка легко вигравала тендери і від хороших пропозицій він не відмовлявся. Я чоловікові допомагала по дизайну, коли це треба було, і досі готова йому допомогти. Поміняли квартиру, не вдаючись ні в які іпотеки та за це нажили собі ще безліч “доброзичливців”, навіть серед родичів! Ніхто не вірив, що ми це заробили самі і заслужили, всюди шукали підступ: значить, ми когось підсиділи, працівників «кинули» тощо! Сказати смішно, хоч і гірко – в соцмережах нас в чорні списки заносили!

Ми почали жити відсторонено, намагаючись нікого не запрошувати в гості – адже люди заздрили всьому: ремонту, обстановці, техніці, і до решти. Чомусь всі вважали, що це ми купуємо не для себе, а щоб іншим пил в очі пустити! Ви можете повірити – я досі не змінила свій перший смартфон, щоб ніхто не подумав, що я «граю на публіку». Одягаюся я, звичайно ж, добре – просто тому, що це комфортно! Ясна річ, що навіть це викликає заздрість у жінок, особливо колег! Саме тому я часто буваю об’єктом пліток і насмішок!

У нас зараз росте восьмирічний син, його вважають «мажором», навіть так дражнять в школі, а він добрий і хороший хлопчик, абсолютно не примхливий. Ми спеціально його віддали в просту школу, а не в якусь елітну гімназію, він і так добре вчиться! Я взагалі не розумію, що за заздрість у людей така? Чи ми повинні зараз скотитися до найнижчого рівня, щоб нас «почали поважати» – переїхати в гуртожиток, влаштується на завод ?! Що ж ви, люди, такі цікаві до всього чужого, невже достаток конче ознака недобросовісності?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page