Мій наречений з сірої маси виділявся – був симпатичний, інтелігентний, серйозний. Коли до мене дійшло, чому жінки від нього шарахаються, то було вже пізно. Я витратила на нього дорогоцінний час, і побоялася що іншого варіанту я вже не знайду

Я заміжня вже 8 років, і чоловік зі своєю мамою мене вже буквально «з’їли» за ці роки. Я визнаю свою помилку – намагалася «заскочити в останній вагон поїзда, що від’їжджає», і тому погодилася вийти заміж за того, хто перший це мені запропонував. Коли це сталося, мені було 35 років, і всі мої подружки були давно вже заміжні (багато хто навіть не по одному разу) і мали дітей. Родичі лякали, що я вже «нікому не потрібна, і не зможу ніколи стати матір’ю», ось я і піддалася їх тиску.

Я вхопилася за свого колегу, який від початку був налаштований на сім’ю. Йому було 38 років, і на нього, так само як і на мене, тиснув соціум. У нього ще не було до мене серйозних стосунків. Я спочатку не розуміла – як так вийшло, адже зараз жінки хапаються за будь-якого чоловіка. А він ще й з сірої маси виділявся – був симпатичний, інтелігентний, серйозний. Коли до мене дійшло, чому жінки від нього шарахаються, то було вже пізно. Я витратила на нього дорогоцінний час, і побоялася що іншого варіанту я вже не знайду.

Справа в тому, що він виявився справжнім маминим синочком, і мінятися не збирався. Свекруха виростила його одна, і буквально вважає сенсом свого життя. Сюсюкається з ним досі, як з маленьким. Мені навіть повоювати з нею довелося – вона не збиралася відпускати сина жити окремо. Хотіла, щоб я після розпису переїхала до неї в двокімнатну квартиру… Мені довелося зі сльозами доводити своєму чоловікові, що якщо ми хочемо створити повноцінну сім’ю і мати дітей, то ми повинні подбати про окрему, простору квартиру, де я зможу почуватися повноцінною господинею.

Врешті-решт він погодився на іпотеку. Свекруха довгий час точила на мене за це зуб, але коли з’явилася перша дитина – зізналася, що я була права, адже з немовлям вона б не змогла нормально відпочивати, і ми б швидко довели її своїм шумом… Після появи довгоочікуваного першого малюка, ми через півтора року зважилися і на другого. У той період для мене найголовнішими в житті були діти, і я намагалася закривати очі на недоліки партнера: забезпечує нас, та й на тому дякую. Але зараз дітки підросли, стали більш-менш самостійними, я вийшла на роботу, почала сама себе забезпечувати, і все частіше замислююся: а чи потрібен мені взагалі такий чоловік?

Мені набридло спостерігати, як дорослий чоловік постійно бігає за порадою до своєї матері, і ставить мені її в приклад. Дістали його закиди: «а мама для мене це робила», «а мама вчинила б по-іншому»… Хочу відправити його назад до свекрухи, але шкода залишати двох дітей без батька. В іншому його присутність ні на що не впливає, і я від нього не залежу. Терпіти цього маминого синка чи розлучитися, і не псувати собі життя?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page