Breaking News
Невідомо, скільки б продовжувався такий стан, але Алла одержала запрошення до нотаріуса. І дізналася, що і дачу, і «Волгу», що залишилася після батька, і всі сімейні цінності мати заповіла Вадиму. Документ був написаний того дня, коли Алла пішла до Олега. Відтак знайшла товсту пачку листів Вадима
Тишу в кабінеті перервав сигнал на мобільному телефоні чоловіка, що лежав на столі. Оксана не мала звички «ритися» в його телефоні, бо завжди довіряла коханому. Однак вирішила глянути, може, там щось термінове. Побачене і прочитане остаточно збило з пантелику: «Я все підготувала. Думаю, вона не здогадається. Вечір має бути незабутнім». І відправник – «Ланочка».
У неділю вранці на Таниному подвір’ї на все село вигравали музики. А дівчину під гіркі весільні пісні вдягали у вельон. Мати радісно благословила доньку, хоч не розуміла, чого дитина така зажурена, куди подівся її дзвінкий сміх. Хоч би не заслабла? А коли у двір під весільний марш зайшли гості молодого, всі замовкли
Йде втомлена жінка з роботи, тягне важкі сумки, по дорозі заскочивши в магазин. «Що ж, – питаю, – так надриватися? Невже допомогти нікому?» «Та є кому, – відповідає. – Два сини вдома. Одному – двадцять сім років, іншому – тридцять один рік. Вперлися в свої комп’ютери, ніяк не витягнути. Зараз прийду, почнуть по пакетах лазити, хапати на ходу. Хоч би одружилися чи що? Все легше було б»
Іра мовчки розігрівала вечерю. Мовчазну тишину порушило сповіщення в її мобільному. На екрані висвітився невідомий номер. Відкрила повідомлення і застигла на місці. Це були світлини
Життєві історії
Микола нинішній так тепло згадує дружину. Тодішньому ж Миколі здавалося, що вона, крім кухні й дітей (робота не рахувалася), нічого не бачить. Вічно в неї як не прання, то миття вікон, то чищення килимів. А з літа до осені кухня взагалі перетворювалася на консервний цех

Микола мив посуд. Три дні терпів, але вже ні чашки, ні тарілки чистої. Тож прийшовши з роботи, навіть не переодягався. Начепив фартух і взявся до роботи. Ще б якогось борщу зварити, бо вже забув, який він на смак…

Рештки їжі присохли до тарілок так, що треба замочувати. А філіжаночок з-під кави штук десять. Невже не можна за собою по одній помити? Пекучий клубок підступив до гоpла. Хотілося їсти, а в холодильнику — миша повicилась. І раптом так запахли Миколі Світланчині пиріжки. В їхньому домі завжди пахло випічкою, бо дружина дуже любила готувати. Щойно прийде з роботи, нашумить, нащебече, порозвішує по хаті дзвоники сміху, засвітить усмішки на личках дітей — і вже з кухні пахне корицею. Або ваніллю. Уже міксер гуде, духовка гріється…

Але то Микола нинішній так тепло згадує дружину. Тодішньому ж Миколі здавалося, що вона, крім кухні й дітей (робота не рахувалася), нічого не бачить. Вічно в неї як не прання, то миття вікон, то чищення килимів. А з літа до осені кухня взагалі перетворювалася на консервний цех. Микола не встигав банки до підвалу виносити. Одного такого вечора він прийшов з роботи, став на порозі кухні. У Світлани, як завжди, щось варилось-парилось, а вона, сидячи на краєчку стола — мала таку погану звичку, чистила яблука і дивилася по телевізору якийсь концерт.

— Я розлучаюся з тобою, — сказав Микола на диво спокійно, навіть не привітавшись.

Дружина здригнулася, але не обернулась.

— У мене інша жінка, — пояснив. — Я люблю її і більше не можу тебе обманювати.

Світлана відклала ніж, поволі повернула до чоловіка своє розпашіле від пари й почутої новини обличчя і покірно, тихо сказала:

— Візьми один рулет, бо ми стільки не з’їмо.

Микола, звісно, того рулета не взяв, хоч і дуже любив: з маком і горіхами… Він зібрав найнеобхідніші речі й пішов до жінки, котра була зовсім не схожою на його Світлану. Вона ніколи не носила, як Світлана, джинсів — тільки короткі сукеночки і спіднички. Не носила кросівок ─ тільки взуття на підборах. Вона могла сказати, що йде в салон краси, таким тоном, ніби на важливу ділову зустріч. І весь світ мав почекати. А Світлана ніколи не ходила в салони. Не любила блукати крамницями, ринком. Якщо треба було щось купити, складала список, ішла і незадовго поверталася з торбами. Вона не читала глянцевих журналів для жінок, не пила кави, не фарбувала волосся, не займалася фітнесом. Але завжди була красивою, доглянутою, стрункою. У вузеньких джинсах і куцих кофтинках, із косою-«колоском» мала вигляд старшокласниці.

Миколі ж хотілося бачити поряд із собою справжню жінку. Ось і знайшов собі Олю. Тепер сам прасує сорочки, варить їсти, миє посуд. І сняться йому ночами Світланині рулети й ватрушки. І пахнуть ці сни ваніллю, і видзвонюють у голові Світланиним сміхом…

Навівши в кухні лад, Микола пішов до кімнати. На дивані лежала взута Оля, граційно обіпершись на лікті. Перед нею лежав журнал, а на столику збоку стояло ще три горнятка з-під кави.

— Який же ти молодець, мій зайчику. І що б я без тебе робила? — защебетала дружина, простягаючи до чоловіка руки. — А я щойно від манікюрниці. Так втомилася! Дивися: класні нігті? Як свої, правда? Ходи, мій пупсику, я тебе обнiму…

Миколу почало нyдити. «Мабуть, від гoлоду», — подумав він і пішов на кухню чистити картоплю.

За матеріалами – Вільне життя.

Автор – ЛІЛІЯ КОСТИШИН

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!