Breaking News
Олена та Ліля лежали в одній палаті – сестри й лютi вороги водночас. У матері душа боліла щоразу, коли навідувалася до своїх дівчат. Вони відверталися одна від одної, мовчали й плaкaли
– Ти мені дуже подобаєшся, – швидко заговорила – Галі нема, ніхто ні про що не здогадається. Якесь дивне відчуття охопило Надю. Вона зрозуміла, що при надії. Це, звісно, ускладнить її життя, та й з хати Галя вижене. Збігали місяці. Свою таємницю вона вже не могла приховувати, взялася пакувати речі
Колись ми жили дуже бідно, а мені, жінці при надії, захотілося червоної ікри, ну, ось до сліз захотілося, якщо не з’їм, то просто не витримаю, і чоловік на наступний день вручив мені заповітну баночку
Микола нинішній так тепло згадує дружину. Тодішньому ж Миколі здавалося, що вона, крім кухні й дітей (робота не рахувалася), нічого не бачить. Вічно в неї як не прання, то миття вікон, то чищення килимів. А з літа до осені кухня взагалі перетворювалася на консервний цех
Після того несподіваного візиту Юля потрапила в лікарню. А тим часом Тетяна Михайлівна вдруге навідалася, щоби забрати від своїх внуків «усе, надбане її сином». Діти, обнявшись, стояли в куточку й дивилися, як їхня бабуся керує незнайомими дядьками, котрі виносили з квартири телевізор, музичний центр, кухонний комбайн, мікрохвильовку і навіть каструлі. Їх подарували Юлі на день народження колеги по роботі
життєві історії
Микола нинішній так тепло згадує дружину. Тодішньому ж Миколі здавалося, що вона, крім кухні й дітей (робота не рахувалася), нічого не бачить. Вічно в неї як не прання, то миття вікон, то чищення килимів. А з літа до осені кухня взагалі перетворювалася на консервний цех

Микола мив посуд. Три дні терпів, але вже ні чашки, ні тарілки чистої. Тож прийшовши з роботи, навіть не переодягався. Начепив фартух і взявся до роботи. Ще б якогось борщу зварити, бо вже забув, який він на смак…

Рештки їжі присохли до тарілок так, що треба замочувати. А філіжаночок з-під кави штук десять. Невже не можна за собою по одній помити? Пекучий клубок підступив до гоpла. Хотілося їсти, а в холодильнику — миша повicилась. І раптом так запахли Миколі Світланчині пиріжки. В їхньому домі завжди пахло випічкою, бо дружина дуже любила готувати. Щойно прийде з роботи, нашумить, нащебече, порозвішує по хаті дзвоники сміху, засвітить усмішки на личках дітей — і вже з кухні пахне корицею. Або ваніллю. Уже міксер гуде, духовка гріється…

Але то Микола нинішній так тепло згадує дружину. Тодішньому ж Миколі здавалося, що вона, крім кухні й дітей (робота не рахувалася), нічого не бачить. Вічно в неї як не прання, то миття вікон, то чищення килимів. А з літа до осені кухня взагалі перетворювалася на консервний цех. Микола не встигав банки до підвалу виносити. Одного такого вечора він прийшов з роботи, став на порозі кухні. У Світлани, як завжди, щось варилось-парилось, а вона, сидячи на краєчку стола — мала таку погану звичку, чистила яблука і дивилася по телевізору якийсь концерт.

— Я розлучаюся з тобою, — сказав Микола на диво спокійно, навіть не привітавшись.

Дружина здригнулася, але не обернулась.

— У мене інша жінка, — пояснив. — Я люблю її і більше не можу тебе обманювати.

Світлана відклала ніж, поволі повернула до чоловіка своє розпашіле від пари й почутої новини обличчя і покірно, тихо сказала:

— Візьми один рулет, бо ми стільки не з’їмо.

Микола, звісно, того рулета не взяв, хоч і дуже любив: з маком і горіхами… Він зібрав найнеобхідніші речі й пішов до жінки, котра була зовсім не схожою на його Світлану. Вона ніколи не носила, як Світлана, джинсів — тільки короткі сукеночки і спіднички. Не носила кросівок ─ тільки взуття на підборах. Вона могла сказати, що йде в салон краси, таким тоном, ніби на важливу ділову зустріч. І весь світ мав почекати. А Світлана ніколи не ходила в салони. Не любила блукати крамницями, ринком. Якщо треба було щось купити, складала список, ішла і незадовго поверталася з торбами. Вона не читала глянцевих журналів для жінок, не пила кави, не фарбувала волосся, не займалася фітнесом. Але завжди була красивою, доглянутою, стрункою. У вузеньких джинсах і куцих кофтинках, із косою-«колоском» мала вигляд старшокласниці.

Миколі ж хотілося бачити поряд із собою справжню жінку. Ось і знайшов собі Олю. Тепер сам прасує сорочки, варить їсти, миє посуд. І сняться йому ночами Світланині рулети й ватрушки. І пахнуть ці сни ваніллю, і видзвонюють у голові Світланиним сміхом…

Навівши в кухні лад, Микола пішов до кімнати. На дивані лежала взута Оля, граційно обіпершись на лікті. Перед нею лежав журнал, а на столику збоку стояло ще три горнятка з-під кави.

— Який же ти молодець, мій зайчику. І що б я без тебе робила? — защебетала дружина, простягаючи до чоловіка руки. — А я щойно від манікюрниці. Так втомилася! Дивися: класні нігті? Як свої, правда? Ходи, мій пупсику, я тебе обнiму…

Миколу почало нyдити. «Мабуть, від гoлоду», — подумав він і пішов на кухню чистити картоплю.

За матеріалами – Вільне життя.

Автор – ЛІЛІЯ КОСТИШИН

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!