Юля заглянула в пакет і засмутилася. Купа грошей викинуто – і на що? Ось що тепер робити з цією купою синтетичних суконь, які її донька ні за що не одягне?
Свекруха Олена Сергіївна колись мріяла про доньку, але не склалося – на світ з’явився син, а більше дітей мати вона не могла.
Тому на довгоочікувану внучку любов бабусі обрушилася як цунамі. Виражалася вона, крім всього іншого, в досить дорогих і непотрібних подарунках, від яких Юля, велика шанувальниця мінімалізму, практично втрачала здатність розмовляти.
Наприклад, до появи внучки було придбане непідйомне дерев’яне ліжечко з подушками і балдахіном.
– Буде спати, як принцеса! – раділа свекруха.
“Прекрасний мішок, – думала тим часом Юля. – Цікаво, чи вийде хоча б балдахін відчепити?”
В результаті немовля зовсім не спало в цьому ліжечку, що ретельно приховували від бабусі.
На півроку маленька Поліна отримала новий подарунок.
– Це що, діаманти? – поперхнулася Юля.
– Перші сережки нашої дівчинки, – сяяла від радості Олена Сергіївна. – Звісно, з діамантами. Для внучки все найкраще! Потрібно проколоти вушка, поки маленька. І відразу їх одягти!
“Мовчи, мовчи, не тобі її вчити!” – наказала собі Юля, якій дуже хотілося пояснити Олені Сергіївні, що діаманти НЕ впишуться в дрес-код пісочниці. Довелося поспіхом вигадати легенду про несподіваним чином виявлену непереносимість дорогоцінних металів. Сережки були заховані в шкатулку.
– Шкода, звичайно, – засмутилася Олена Сергіївна. – Але, може, і правильно. Буду купувати прикраси в придане внучці. А підросте – подарую.
Юля мало не впала. Взагалі-то їй подобалася свекруха. Було зворушливо спостерігати за їхнім спілкуванням з такою довгоочікуваною дівчинкою. Але Олена Сергіївна не була тією людиною, яка може легко собі дозволити такі витрати.
Тобто вона збирала, відкладала з пенсії, з репетиторства (свекруха була вчителем математики, причому, прекрасним), щоб купити черговий непотрібний подарунок внучці.
Сама Юля надавала перевагу простим речам, легкі натуральні тканини і не терпіла ніякої химерності. Пишні незручні сукні з кринолінами і рюшами, зшиті з якоїсь синтетики, які Олена Сергіївна купувала мало не кожен місяць, її дратували.
– Де вона тільки знаходить таку королівську пишність! – розглядала Юля наряди. – Дитині ж в цьому незручно!
Поки Поліна була зовсім маленькою, до візитів свекрухи Юля її все ж одягала в подароване. Після двох років це зробити було вже неможливо. Дитина заходилася просто при вигляді красивих суконь. У них їй було незручно бігати і гратись. Поліна полюбляла або вільні бавовняні сукні, або м’які легінси і футболки.
У якийсь момент Юля просто втомилася від війни з власною донькою і просто поставила пакет з черговим подарунком в шафу. Навіть не розпакувала.
Свекруха не відразу, але помітила, що внучка не носить наряди. Почалися питання. Юлі не хотілося говорити правду, тому вона складала легенди. Забруднилася перед виходом, довелося переодягнути. Перед походом до бабусі були на дитячому майданчику, тому одягли те, що простіше.
– Юлю, не потрібно нічого берегти! – говорила на це свекруха. – Нехай носить, я ще куплю!
Невістка скрипіла зубами. Ці речі годилися хіба що для порцелянової ляльки, але ніяк не для повсякденного життя активного дитини. Втім, воно й логічно. Свекруха мріяла про доньку приблизно так – буду наряджати в красиві сукні та заплітати косички.
В її голові дівчатка були саме такими ляльками. Поліна ж росла дівчинкою непосидючою і допитливою. Доторкнутися до голови не дозволяла, не те що коси заплести. Одяг на ній прямо “горів” – після кількох місяців викидати було можна.
Тим важче сприймала Юля подарунки Олени Сергіївни – ці б гроші та на щось корисне! Але повідомити про це навіть делікатно, означало, образити бабусю.
Ідею їй випадково подала сама свекруха.
– Юль, я не розумію, – сказала вона одного разу. – Чому ти не даєш Поліночці носити сукні? Ти їх там, що, перепродуєш?
“Так як же я сама не додумалася! – мало не заволала Юля. – Це ж все можна було просто продати!”
У той же вечір вона зареєструвалася на місцевих сайтах-барахолках, перефотографувала всі сукні, туфлі і ліжко з балдахіном і виставила їх на продаж. Ціни писала навмання. Спати лягла з хорошим почуттям – якщо хоча б парочку хтось купить, в шафі стане вільніше.
На свій подив Юля досить швидко розпродала всі запаси нарядів принцеси. Ліжко взагалі забрали в перший же день. Напевно, такі ж бабусі.
На виручені гроші вона купила доньці прості і зручні речі. Так і повелося: свекруха дарувала, Юля продавала і тут же купувала Поліні щось потрібне.
Але обман, зрозуміло, розкрився. Юля навіть не знала як. Чи то Олена Сергіївна на комусь побачила знайому сукню, чи то хтось із рідні проговорився, чи то розповіла сама Поліна, яка виросла дуже балакучою, а обманювати її ніхто не вчив.
Словом, свекруха приїхала до невістки на розборки. Юля загалом розуміла, що як мотузочці НЕ витися, а вічно так тривати не може. Тому внутрішньо вирішила – хай буде, що буде, а вона поговорить з люблячою бабусею начистоту. Тому зварила обом каву і зізналася, куди йдуть подарунки.
Свекруху це, звичайно, зачепило. Але вона була жінкою розумною, тому запитала, чому Юля так себе поводила.
– Розумієте, дитина, навіть дівчинка, – дуже активна істота, – зітхнула невістка. – Ну раз вона їх одягне, ну два, але бігати в таких речах їй незручно. А одяг взагалі-то потрібен, ось я і продаю, потім купую, що доньці більше підійде.
– Чому ж раніше не розповіла і не показала речі, які Поліні подобаються?
– Не знаю навіть. Образити боялася, вам же так подобалося її наряджати.
Олена Сергіївна поїхала з неоднозначними почуттями. З одного боку – було все-таки прикро. З іншого – Юля ж не зі зла. І гроші вона не на свої примхи витрачала, а на дитину. Взагалі-то цілком розумно.
До того ж показала свекрусі Полінчин гардероб – тепер зрозуміліше, що полюбляє дівчинка. До речі, Юля, виявляється, така акуратна – нічого зайвого, все складено рівними стопками.
Сама ж Олена Сергіївна, чесно зізнатися, любить довго збирати всіляке лахміття. У шафу аркуш паперу вже не влізе, а носити все одно нічого. Пробачила, зрештою, невістку. Вирішила, що буде купувати подарунки за погодженням.
А через деякий час запросила Юлю до себе в гості і попросила захопити фотоапарат.
– Розумієш, у мене так багато речей, – поділилася Олена Сергіївна. – Майже нічим не користуюся, вони лежать, місце займають… Може, ти зможеш мені допомогти їх продати?
– Із задоволенням! – погодилася Юля і витягла фотоапарат з чохла. – Діставайте все, зробимо фотосесію!
Автор: did Opovidach.
Фото ілюстративне.
