Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
На лемент Галини уже позбігались сусіди. Обліпили тини, мов птахи і тут таки усе побачене обговорюють. Галина ж побачивши глядачів рада була старатись. Уже, що тільки не казала геть ошелешеній невістці. Врешті, виморившись від галасу, перевела дух і голосно, аби всі сусіди те почули сказала: — Щоб я тебе таку сяку тут більше не бачила. Зроду віку у нас в родині ледацюг не було. Так осоромила нас перед людьми

— Це, що ти мені тут розвела? – стоячи посеред зарослого лободою городу волала Галина, – Та тут з дідів прадідів такого позорища не було. І не треба мені дитям прикриватись, у мене семеро було і жодної бур’янини.

На лемент Галини уже позбігались сусіди. Обліпили тини, мов птахи і тут таки усе побачене обговорюють. Галина ж побачивши глядачів рада була старатись. Уже, що тільки не казала геть ошелешеній невістці. Врешті, виморившись від галасу, перевела дух і голосно, аби всі сусіди те почули сказала:

— Щоб я тебе таку сяку тут більше не бачила. Зроду віку у нас в родині ледацюг не було. Так осоромила нас перед людьми.

Галинина невісточка ні слова не сказала. Тихцем пройшла повз свекруху, лиш сильніше обійняла немовлятко на руках. Зайшовши в дім підійшла до серванту, розподілила в спеціальну коробочку усе, що повинна була прийняти Галина сьогодні ввечері і вранці. Навіть не складаючи закинула до сумки речі сина і свої, вийшла так ні слова Галині не сказавши.

Уже через три дні Галина таки зателефонувала невістці:

— А де ти оте усе, що професор приписав купувала. Я попросила Зойку купити, так вона каже, що одна пластинка тисячу гривень коштує, а мені ж треба три на місяць. А оті, що по іностранному написано, так узагалі у нас не випускають і аналогів нема. То що мені робити? Ти оце поїхала чогось образилась, а я що, Богу душу тут повинна віддати?

Зоряна не відповіла нічого. Вимкнула телефон і вийняла сімку. Усе, вона більше не може, немає ні фізичних ні душевних сил більше.

Рік тому, якраз перед появою її синочка, чоловік не впорався з авто на слизькій дорозі. Вона погано пам’ятає, як проводжала його в останню путь, як її забрала швидка і вже на ранок вона стала матір’ю. Їй нічого не хотілось. Усе, що її оточувало здавалось не потрібним і абсолютно недоречним без коханого чоловіка. Сина годувала і колисала механічно – бо казали так робити.

З заціпеніння вивів дзвінок.

– З свекрухою твоєю геть погано. Кажуть сина не на довго переживе.

Рішення прийняла миттєво. Лиш отримавши виписку, одразу продала столичну квартиру. Вклала частину грошей у будівництво нової, аби син все ж мав щось своє, коли підросте, і поїхала рятувати свекруху. Не жила той рік – існувала. Спати не мала коли, бо доглядала і свекруху і свого малого синочка. Дитя було не спокійним, та й свекруха потребувала її цілодобової присутності.

Добре, що гроші мала. Виписувала найкращих спеціалістів з усіх куточків, аби приїздили і оглядали недужу. Купувала усе, що приписували і врешті Галина таки повернулась до нормального життя. Спочатку вона її по кімнаті водила, потім по двору. Врешті, жінка настільки видужала, що сама почала ходити і тут…

Не хотіла Зоряна її не знати більше не чути. Хай сама вишуковує через знайомих усе, що необхідно для одужання. Добре хоч вистачило розуму не всі гроші на Галину витратити. Ось, в квартиру нову в’їхали з сином. Не думала, що так буде. Хотілось вік звікувати біля чоловікової матері, бо ж сама сирота. Але вже, як є.

Лиш сина потрібно навчити – не всі заслуговують на добре ставлення. Декому важливіший чистий город.

Автор Анна Корольова.

Передрук без згоди автора – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page