Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
На весіллі батьками чоловіка був подарований ключ від нової квартири для молодят! Навіть для нас це було сюрпризом. Вони доньці купили квартиру! Мій чоловік не те, що позаздрив, але відчув себе якимось чужим для рідних. Як потім сказала свекруха: «Ну ви ж не скаржитеся, живете у тещі, вам-то навіщо?»

Мої свекри – бізнесмени, у них свій продуктовий магазин, причому не маленький, з прив’язаною до нього кафешкою. Гроші є завжди, не бідують. Дітей виростили, вивчили, одружили, у них своя трикімнатна квартира, дача є, машини круті, за кордон завжди відпочивати їздять. Загалом, «упаковані», і як спочатку здавалося – щедрі і люблячі дітей однаково.

Але так прикро – у чоловіка є молодша сестра, улюблениця батьків, напевно, тому що молодша, а мій чоловік завжди був за няньку їй. Він з образою розповідав, що на секцію карате його навіть не записували, хоч він про це в дитинстві мріяв, доводилося сидіти після школи з сестрою незважаючи на те, що сам був маленький. Батьки тільки відкрили свій бізнес, тому на няню грошей тоді не було. Став трохи старшим – допомагав їм у бізнесі безкоштовно, тягав ящики і робив іншу підсобну роботу в той час, коли маленьку сестру балували, як могли.

Так, гарну освіту вони оплатили своєму синові, тут не посперечатися. А ось у зовиці – неповна середня. Вона завередувала на другому курсі, що їй нецікаво, і батьки змирилися з втратою грошей за її навчання. Та навіть працювати ніде не хотіла, влітку підробляла в кафе мами і тата, і, звичайно ж – за гроші, а не так як син наймитував так просто, за «дякую». Батьки їй ще сказали, начебто жартома: «Якщо тебе, таку примхливу ледащо заміж хтось візьме, то доведеться за тебе велике придане віддавати, щоб наречений не втік!».

Але перший одружився їхній син – зі мною. Питання «Де жити?» у нас не стояло. Ми жили у моєї мами – вона хороша, у зятя з тещею прекрасні стосунки, і вона з нами не почувалася себе самотньою. Через рік я дізналася, що при надії, а в цей час вже щосили готувалася до весілля сестра чоловіка. Там такий рух був у батьків з цим весіллям, словами не описати! Не те, що з нашим – простим сімейним колом в своєму ж кафе. Правда, тоді нікому складатися грошима не довелося, свекри самі все зробили. А тут доньчине весілля – бенкет на весь світ в дорогому ресторані.

Що характерно: на весіллі батьками чоловіка був подарований ключ від нової квартири для для молодят! Навіть для нас це було сюрпризом. Вони доньці купили квартиру! Мій чоловік не те, що позаздрив, але відчув себе якимось чужим для рідних. Як потім сказала свекруха: «Ну ви ж не скаржитеся, живете у тещі, вам-то навіщо?». Але поки у мене ріс животик, мама стала приходити додому трішечки збентежена. Ми її швидко розкусили: закохана, самотній чоловік запропонував їй руку і серце, а їм особливо діватися нікуди, тому що наречений на орендованій квартирі. Тоді і визрів план: швидко взяти квартиру на виплату і звільнити мамі її житло.

Розповіли про це свекрам. Вони оцінили нашу ідею і сказали – чим можуть, тим допоможуть з великою радістю. Підшукали квартиру, але там потрібен був перший внесок: така вимога була у банку. Ми до батьків чоловіка в ніжки – бух! А вони відразу: «Ой, та ви що, всі заощадження пішли на весілля доньки і її квартиру, щось ви дуже поспішили, могли б почекати ще рік, зараз все не так просто». Загалом, дали нам зрозуміти – крутіться самі, як хочете. На перший внесок зичили де могли: і у друзів, і у рідні, у колег, і навіть мій старенький дід свої невеликі накопичення з села надіслав. Загалом – взяли квартиру на виплату. Батьки чоловіка не дали взагалі ні копійки.

Переїхали в квартиру, коли я вже я стала матір’ю. Свекри приїхали тільки на виписку дитини. До себе додому в гості ми їх принципово не кличемо – це не я чоловіка підбиваю, він сам не хоче їх бачити, дуже ображений.

В принципі, працюючи на двох роботах, чоловік за п’ять місяців роздав майже всім борги. Дід мій не просить, каже – що подарунок від нього, хоча ми все одно йому хочемо повернути його накопичення. Але свекри ніби не розуміють, чому у нас до них таке ставлення і вимагають привести до них онука, дивуються і ображаються, що не відображаємо. Ну і нехай ображаються! Я вважаю, що праві ми: не треба було обіцяти, що вони нам допоможуть. Донці так готову квартиру, а нам і з внеском не допомогли. Не отримають вони онука, ось так!

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page