Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Навіть ангельському терпінню мого чоловіка прийшов кінець і він раз гаркнув на тещу. Мама в той же час зібрала сумки і поїхала додому

Я не розумію, чому мама моя обожнює грати роль ображеної? І шкода її до сліз, і хочеться струсити гарненько! Скільки я себе пам’ятаю – це постійно маска суму на її обличчі, причому, завжди в усьому можна знайти вихід, а вона не хоче!

Ось, припустимо, починаючи з мого дитинства – сім’я у нас була така: я, тато, мама і мій старший брат. Батьки розлучилися, коли мені було 5 років, а братові 7 тільки виповнилося – в школу пішов. Хоч наша двокімнатна квартира була батьковою, але він вирішив її залишити нам, тобто – своїм дітям. Але мама влаштувала показовий демарш, почала нас з братом одягати – мовляв, йдемо в нікуди! Тоді було прийнято рішення розміняти квартиру на однокімнатну і гуртожиток для батька. Не розумію маму, про нас вона не подумала – як ми будемо тулитися? Але мама ж сама домагалася цього!

Ну нехай, кілька ширмочок, кожному свій куточок – так і прожили. Брат, як тільки закінчив школу, поїхав поступати. Мама лила сльози – ах, синочок поїхав, як ми без нього витягнемо? Дивно, навпаки б радіти – одним ротом менше, у сина втілилася мрія – вступив-таки! Брат же не годував нашу сім’ю, це тато постійно платив гроші на нас і нам подарунки дарував, не дивлячись на те, що вже іншою родиною обзавівся. До речі, мама навіть вибрала собі роботу відповідну під її вічну меланхолію: працювала в фірмі з виготовлення пам’ятників і огорож, зараз вона на пенсії.

Я довго не могла вийти заміж: спочатку навчання в медінституті, потім просто довго зустрічалася з хлопцем, поки він не вирішив, що нам треба одружитися. Загалом, розписалися, коли мені було 27 років. На весілля приїхав брат, сказав теж, що збирається одружитися, причому за кордоном, з іноземкою! Ой, ну все було зіпсовано! Сльози-сльози! «Ви всі мене покидаєте, я сина більше не побачу, ви прирікаєте мене на самотність!». Концерт і вся увага до неї на весіллі! І це я ще їй побоялася сказати, що чоловік будує в районному центрі власний будинок для нас, і я там вже в лікарні влаштовуюся на роботу!

Ох, як же вона заливалася океаном сліз, коли дізналася про все! Раніше ж ми орендували з чоловіком квартиру в одному кварталі від неї, а тепер нас будуть розділяти аж 65 км! Ну наче цілий материк! Я їй відразу сказала – ми, як повністю облаштуємося, то заберемо її до себе! Ну як же – тоді ще її робота тримала серед пам’ятників, а я з братом – невдячні діти! Ось орендувати квартиру – це нормально на її думку! Гаразд, поки добудували і зробили ремонт, я дізналася, що при надії, чоловік пішов на підвищення, я у відпустку. У домі – три великі кімнати, кличу маму, щоб приїхала, допомогла мені з дитиною, кімната є для неї, та ні – у неї ще робота! На пенсію вона вийшла, коли моїй доньці 2 роки виповнилося.

Так, вона брала відпустку і приїжджала до нас. Тільки вся її допомога – це зітхання: «Куди ж ви себе загнали? Живете як в селі, скоро курей розводити будете, ти селянкою станеш! Як дитині тут розвиватися – за парканом?». Бубонить і бубонить, особливо на зятя – типу, він у всьому винен, що доньку її загнав у район. Навіть ангельському терпінню мого чоловіка прийшов кінець і він раз гаркнув на тещу. Мама в той же час зібрала сумки і поїхала додому, сильно образилася! Я їй дзвоню, коли вона ще в автобусі їхала, чую – вже ллє рікою слізоньки! Каже, що ми її вигнали, нікому вона не потрібна і все таке інше. Ну якщо вона ще тоді відволікалася роботою, то після виходу на пенсію зовсім з нею порозуміння немає!

По-перше, вона весь час вигадує собі болячки. Я, як лікар, все ретельно перевіряю, але розумію, що вона багато в чому симулює. По-друге, вона почала нас просто соромити своєю поведінкою: виставляє в соцмережі віршики різні, про те, як гірко живеться на самоті, які бувають невдячні діти, які кидають своїх нещасних мам-бабусь, картинки там відповідні. І мені потім рідня і її подруги пишуть – як ви можете так з мамою чинити? А як ми чинимо? Я її досі кличу і чоловік згоден терпіти і мовчати, але мама хоче, щоб було все як раніше – я жила з нею в одній квартирі за ширмочкою!

Ось чого вона домагається? Щоб я покинула доньку на чоловіка і проводила з нею вечори?! Я їй пояснюю, що це неможливо, і що єдиний вихід – це якщо вона переїде до нас, тому що загнеться від своєї самотності в квартирі! Але вона каже, що не звикла жити «в селі», що зять її нібито виганяє (хоч він і не гнав, просто її раз на місце поставив, причому правильно), і що не вистачає їй здоров’я жити великою родиною! Сидить на своєму дивані, очі опустить і часто говорить сумним голосом якусь фразу: «Не жалій тещиного добра, колупай масло до дна!». Злить! Хочеться привезти її до себе в дім, але вона ж втече! І на самоті її важко залишати – у мене серце розривається, ночами сама місця собі не знаходжу! Нічого її не цікавить і не радує: сидить з ранку до вечора в соцмережах і пускає в стрічку сльозливі віршики, щоб всі бачили, як вона страждає. Ось що мені робити?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page