Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
– Не можна її залишати одну. – тривожилися мамині сусідки. – Переїдь до неї, або забирай. А то ще заблукає десь, або газ не вимкне ще й ми у зоні ризику! – але я не хотіла цього робити і розробила цілу систему для того, аби мама якнайдовше змогла прожити одна

– 88 років – ого! Клас !! – дивуються і захоплюються мої приятельки і знайомі, заздрячи тому, що у мене жива мама.
А ось я і сама не можу зрозуміти – клас це вже навпаки. Зрозуміло, я рада тому, що у мене, тітоньки-пенсіонерки, ще є мама. Адже таких, як я – одиниці. Та тільки справа в тому, що та стара жінка, яка доживає свій вік, зовсім не схожа на ту жінку, яка все життя була моєю мамою.

Перші дзвіночки наближення такого стану я пропустила. Хоча, якби я і не пропустила їх, то нічого змінити все одно не змогла б. Однак, уникнула б багатьох помилок в своїй поведінці, не реагувала б так гостро на поведінку по суті, не здорової людини, допомогла б їй орієнтуватися і пристосовуватися до навколишнього світу, а не бурчати і ображатись на неї, утримуватися від реакцій, типу:

— Знову ти забула! Обережно! Не роби цього!

Давайте розповім по порядку.

Років зо три тому мама, коли їй було “всього” 85, залишаючись фізично активною (копала і полола грядки на дачі, носила 5-7 літрові лійки, забивала цвяхи і навіть заготовляла дрібні дрова), почала допускати щось трошки забувати і плутати.

– Мама, ти навіщо перекопувала цю грядку? – дивувалася спочатку я. – Адже ти сама тут моркву посіяла вчора.

– Я знаю,- не хотіла зізнаватися в помилці моя владна і завжди зверхня мама. – А тепер редис додам, нехай разом ростуть.

– Дивно, але ти ж господиня – легко махнула рукою я, розуміючи, що мама просто не хоче зізнатися в своїй забудькуватості. Тим більше – дача мамина, а я всього лише найманий робітник-волонтер.

Потім вона почала забувати і плутати імена, дні тижня, але дуже сердилася, якщо я намагалася нагадати їх.

— Мама, як звати твою правнучку? На букву “К” починається. – ось так кострубато я намагалася нагадати їй ім’я єдиної правнучки.

— Ти пам’ятаєш, як твоє ім’я? А прізвище і по батькові? – не менше кострубато намагалася нагадати їй я.

– Ти що зі мною, як з неадекватною розмовляєш ?! – не стримувалась мама.

Потім я навчилася нагадувати їй про все, не ображаючи її, не підкреслюючи її забудькуватість. Адже вона, виявляється, на той момент прекрасно розуміла, що втрачає пам’ять, але ніяк не хотіла миритися з цим.

– Мама, дзвонила Ксюша, твоя єдина правнучка ….

– Ма, привіт, дочка Рита на телефонує.

Ось такі нагадування вона сприймала легко і без образи.

– Не можна її залишати одну. – тривожилися мамині сусідки. – Переїдь до неї, або забирай. А то ще заблукає десь, або газ не вимкне ще й ми у зоні ризику!

Однак я вважала інакше.

Мама цілком могла ще жити автономно, цілком могла себе обслуговувати, а тому я не поспішала забирати її до себе або переїжджати до неї. Я була впевнена, що саме відповідальність за себе загальмує швидкість розвитку недуги і продовжить активне життя мами. Я прочитала поради в інтернеті і зробила ось що:

Потихеньку я повісила на видних місцях листи-нагадування про особливо важливі дії;

  • перевірити, чи вимкнено газ;
  • перевірити чи закриті двері;

Перший час жорстко контролювала, щоб у всіх важливих предметів (ключі, гаманець, окуляри, телефон, пульт від телевізора) було постійне місце.

Біля домашнього телефону повісила лист, де великим шрифтом написані найважливіші номера (швидка, міліція, пожежна, міськгаз, і телефони найближчих людей).

У відділення гаманця і додатково в кишеньку сумочки я поклала листок з ПІБ і адресою мами . Проклала разом з нею її щоденні маршрути: будинок – хлібний, магазин – аптека, невеликий ринок – молочний магазин. І домовилися, що вона буде здійснювати прогулянки тільки по цих маршрутах. Ось так у нас починалося …

На цьому рівні ми протрималися три роки. Я рада, що у мене вистачило розуму і мудрості дати прожити і їй і собі у відносно нормальному, звичному і комфортному способі життя.

Однак, настав момент, коли мені все складніше було залишати маму одну, і все частіше доводилося залишитися з нею. а потім виявилося, що їй потрібно цілодобова моя присутність.

Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page