Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
— Не плач, Софійко. Толик неодмінно повернеться. Любов, якщо вона справді любов, перемагає завжди. Послухай історію, яку навіть твоїй мамі не розповідала

Софійка гірко, невтішно лила сльози. Пекучі краплинки рясно стікали по щоках. Як не допитувалась мати, що сталося, не розповідала. Увечері прийшла бабуся Ліза. Зачинилася з онукою в кімнаті і таки вивідала, що ж у неї сталося

Із хлопцем своїм Софія посварилась. Толик уже третій день не приходить, не телефонує. Тому сльози у дівчини котяться й котяться. Бабуся заспокоювала внуку, як могла, але та була невтішна. Тоді, погладивши дівчину по голівці, сказала:

— Не плач, Софійко. Толик неодмінно повернеться. Любов, якщо вона справді любов, перемагає завжди. Послухай історію, яку навіть твоїй мамі не розповідала…

Моя мама, а твоя прабабуся Настя покохала Петра. Так любилися, що одне без одного себе не уявляли. Їй 17 літ, Петру — 20. Він уже три роки працював різноробочим у колгоспі.

Батьки мамині були до Петра завжди привітні. Казали, що він хлопець порядний, роботящий. Настя була певна, що вони будуть раді мати його за зятя. Петро вже збирався сватів засилати, аж раптом покликав Настю батько і як грім серед ясного неба повідомив, що попросив її руки агроном, який нещодавно приїхав працювати в їхнє село.

— Я, дочко, дав згоду. Хороша партія. Він розумний, перспективний, освічений. Має невдовзі піти у район на підвищення. І родина його не останньою копійкою живе. Батько головним інженером на заводі працює…

Наступного дня прибіг Петро до маминих батьків.

— Якиме Романовичу, Єлизавето Олексіївно, ви ж знаєте, як ми з Настею кохаємо одне одного. Чим я вам не до вподоби?

— Та нічого, хлопче, проти тебе не маємо, — відповів мамин батько. — Але що ти, різноробочий без освіти, можеш дати нашій дочці? А агроном забезпечить сім’ю всім, що потрібно. Тож не тримай, хлопче, зла, але доньку за тебе не віддамо.

Як не благав хлопець Якима Романовича, як не обіцяв, що гори зверне, аби кохана була щаслива, — не вблагав. А за тих часів ослухатися волі батьків рідко хто наважувався. Пішла твоя прабабуся заміж за агронома… А Петро ще до весілля зник із села.

Мала Настя двох дітей — мене і твого двоюрідного діда Миколу. Чоловіка так і не полюбила, бо не могла Петра забути. А він, може, від того, а може, і вдачу мав таку, гуляти став, дома не ночував. Тішилася Настя материнством, а про жіноче щастя наказала собі забути назавжди.

Спливло вісім літ. І раптом до Настиної батьківської хати прийшов… Петро.

— Якиме Романовичу, — каже до батька коханої. — Приїхав до вас із Луганщини. Отримав диплом, працюю на шахті інженером. Заробляю добре, хату будую. Настю кохаю, як і кохав. Хочу піти до неї і сказати, що як іще любить мене, то хай їде із дітьми до мене. Кажу вам про це першому, бо не хочу крадькома щастя шукати. Знайте, що не можу я без вашої доньки жити.

Мамин батько був вражений. Думав, що Петро чарку полюбив більше. А він, бач, щастя у чарці не шукав, а пішов учитися. Подолав усі перешкоди. Тож сказав дід Яким: «Іди до доньки, як вона вирішить, так і буде…».

Довго довелося Насті та Петру боротися за своє кохання. Не відпускав її чоловік, дітей хотів відсудити. Його батьки втрутилися, намагалися навіть Петра посадити. Але таки поїхала Настя з нами до Петра. Ми його полюбили, батьком стали звати. Із рідним якийсь час спілкувалися, а як він одружився, то сам зв’язки обірвав. А у мене тим часом з’явилися дві сестрички. Навіть твоя мама не знає, що її тітки Леся та Оксана мені не рідні по батьку. Тобі першій цю нашу родинну історію переповідаю…

У Софії вже висохли сльози. Вона, як зачарована, слухала бабусю.

— А відкрила тобі цю таємницю, — усміхнулася онуці бабуся Ліза, — щоб ти запам’ятала і своїм дітям переказала: справжнє кохання — така сила, що її нікому і нічому не здолати. Пішов Толик? Повернеться. А ні, то чи варто, щоб повертався? Твоя прабабуся любила повторювати приказку: «Як хтозна з яким квасом, то краще зі святою водою»…

Автор: Оксана ЛЕВЧУН. Вербиченька.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page